Химерне місто Дрободан

Так ось вони які, сумнозвісні Архи! Протягом цього божественного полілогу, я намагався вивільнитися з обіймів сили, що стримувала мою мобільність. Нічого не вийшло!

- Ну чого ви причепилися! - нарешті зміг я вимовити, - Як я можу зашкодити Системі?

Перша фігура відповіла:

- Хіба не редактор ти ниций газети,
Що часто друкує плітки і памфлети?
Хіба не псуєш імідж наш бездоганний,
Оповідаючи правду - поки що - безкарно?

- Я? Який же з мене редактор? Я лише другий тиждень працюю, щоб ви знали! - обурився я, і раптом зметикував - це ж вони так реагують на акредитацію, яку мені підступно підсунув пан Оліфаг!

Друга фігура злісно замружилася:

- Так ось воно що, нас обдурено знову!
Та ми помстимося жорстоко за змову!

Тут би мені й звіздець, та втрутилася перша фігура:

- Тепер його вбити? Та, мабуть, паскуда,
Для інших повчальної дії не буде.
Ось станеш редактором сам, тобі точно
Ми завітаємо посеред ночі,
І буде твоя передчасна кончина -
Колегам для остраху добра причина!

Тепер три фігури злилися в одну, що за якусь мить надбала подібності до триголового дракона з палаючими очами. Цей тьмяно-димчастий дракончик видав страшний рик, від чого здригнулися стіни лазні, зробив коло пошани по приміщенню і, зрештою, зник, пірнувши назад до тіла держиморди. Сумно лежав попід стіночкою Портфеллер, навіть не усвідомлюючи, мабуть, що сталося: він же був тільки медіумом для цих потворних злих духів. А що я? Все добре, тільки для кар’єрного росту всі дороги мені перекриті, якщо іще хочеться трохи пожити… Тьху, набрався в тих Архів. Ну і як же ж тепер…

Аж тут почувся підозрілий звук, і, розвернувшись, я побачив, як із повітря матеріалізується мій шеф, Пайба Оліфаг.

- Бруксе, ти ще тут? - гукнув він.

- Десь тут, - сумно мовив я, - Але ви мене і підсадили…

- Так, іноді є така потреба. Не ображайся, все ж обійшлося.

- А як ви мене знайшли?

- Ну, мені Джаскін повідомив про спіритичний напад, що стався з Нінкомпупом, - шеф стенув плечима, - а оскільки мова йшла про Портфеллера, я зробив десь той же логічний хід, що і ти. Але ти тут і натворив ділов! Молодець, знатимуть тепер, з ким зв’язались. А ти, власне, де?

- Що, ви мене теж не бачите?

- Ні. Але ти припиняй понти ганяти, не знаєш хіба, що чим довше ти перебуваєш у невидимому для інших стані, тим важче потім повернутися до нормального існування.

- А, ну добре. А тепер?

- Не-а. Нічого, схожого на тебе не бачу.

- Ну, я намагався. Так що мені тепер робити?

- Мусиш подумати про те, яке життя прекрасне, і як тобі хотілося б продовжити це заняття. Якщо не згадаєш нічого такого принадного - тут вже я тобі нічим не допоможу.

- Ну і завданнячко! - вжахнувся я. Останнім часом я отримував від життя лише прикрі несподіванки, окрім, окрім…

- О, ну нарешті! - вигукнув шеф, рушаючи до мене, - Тобі вдалося! Я тобі, взагалі-то заздрю. Мені, мабуть, не вдалося би так швидко згадати, заради яких-таких приємностей я існую. Ну, вітаю з поверненням!

І тут, знесилений кількагодинним перебуванням у світі духів, я похитнувся і впав, дорогою зомліваючи. Десь в процесі мене, здається, підхопили, не давши остаточно розтрощити кумпол об тверду підлогу муніципальної лазні.

***

- Так от, я, гик, думаю, чи не призначити Брукса штатним оглядачем? - мовив мій сильно захмелілий шеф. (Дійство відбувалося наступного вечора в Геліконі.)

- Ні! - сіпнувся я, холонучи від жаху, - Я не достойний такої честі!

- Та що там! - відгукнувся Пайба, - Ти ж протримався в невидимому стані майже шість годин, а це вже другий ступінь професійної магії. Теоретичних навичок, звичайно, не вистачає, але не можна ж не визнавати успіхів. Отже, дамо тобі окремий стіл, зарплату підвищимо - ну, не надто. І взагалі, не сперечайся зі мною, це мене дратує.

- Гаразд, не буду, я собі не ворог.

Адже ж, подумав я, в мене не так багато шансів отримати наступне підвищення. Стати редактором, і того менше. Так що, чого пручатися? Зарплату пропонують підвищити, у що взагалі іще треба повірити і змиритися інтелектуально з цією новою максимою реальності.

- А як ви вважаєте, шеф, Архи надовго відчепилися?

- Та хтозна. Тільки за Портфеллера можеш деякий час не хвилюватися - він валяється в лікарні з якимсь нервовим розладом.

- І все-таки, Бруксе, які вони були, Архи? - інтерес Джаскіна за останніх кілька годин все іще не вичерпався.

- Та страшні потвори і висловлюються цим, ну, амфібархієм чи навіть хе-…хореєм.

- А що це таке? - мовив Нінкомпуп, розливаючи останні краплі тієї пляшки, що я поцупив від держиморд - Нова матірна говірка?

- Угу, щось на зразок того. А потім вони злилися в одну подобу, схожу на триголового дракона… Не знаєте, що це таке, пан Оліфаг?