Читаем Холодна Гора полностью

Коли я вбрався, наглядач вийшов з рештою одягу і я почув, як він відчиняв сусідні двері. Прислухався — в сусідній кімнаті був Гоутерманс, він також отримав одяг.

Я спробував достукатись до нього. Дарма.

Увечері фургон відвіз нас у Бутирки. Ми знов опинилися в сусідніх телефонних будках. Цілу годину я простукав без всякого результату. Була вже північ, коли мене забрав наглядач. Він відвів мене до іншого відділення в’язниці. Всі електричні лампи були пофарбовані в блакитний колір для протиповітряного маскування. Ще дві години я очікував у телефонній будці. Близько другої години мене забрав наглядач і завів до великої зали. В ній до стін було приторочено приблизно двадцяти гамаків зі щільної парусини. На гамаках були матраци. Панували сутінки. Кілька в’язнів підвелися й запитали мене по-німецьки, хто я та звідкіля.

Упродовж розмови я спостеріг, що в кімнаті знаходилися самі лише німці. Була це взагалі дивна камера: посеред неї великий довгий стіл, на якому лежали шахи, доміно й книжки. Було багато вільного місця, стояло близько двох десятків стільців. Я встиг помітити багато хліба та інших продуктів харчування по всіх кутках.

Запитав:

— Що це все означає, куди я потрапив?

— Повертаємося додому, нас відправляють до Німеччини.

— Чи всі ви тут німці?

— Так, а ти хто?

— Я громадянин Австрії.

— Зараз таких немає, Австрії вже не існує. Тепер ти німець — Але ж я єврей. Чи й мене також пошлють до Німеччини? Гадаю, що коли ми маємо бути депортовані, кожен може поїхати куди хоче?

— То лише припущення, а насправді ти поїдеш до Берліна разом із нами. В усякому разі, гірше не буде. Будь задоволений, що вирвешся звідси.

— Як тут з харчами?

— Як у санаторії. Вранці привозять столик з какао та яйцями.

— Прошу вас не жартувати зі мною.

— Це серйозно. Ми ніколи так не харчувалися на волі. Хочеш трохи шинки?

Ошелешений, я все ще вважав, що мене розігрують. Але вони знайшли спосіб, як мене переконати. Запропонували мені яєчню з шинкою і тому подібне.

Нарешті баварський комуніст товариш Альбрехт, який у цій особливій камері був кимось на зразок старости, розповів:

— Іди спати, товаришу, а вранці про все довідаєшся. Вибирай собі будь-яке вільне ліжко.

Це були ліжка, що опускалися. Вони являли собою металеву раму з добрим матрацом. Незважаючи на те, що це було перше нормальне ліжко з часу мого арешту, я довго не міг заснути.


Депортація

Камера в’язнів, призначених для депортації, являла собою одне з унікальних явищ, які лише можна собі уявити. Солдатам відоме поняття «нічиєї землі» між фронтами. Уявімо собі будинок, розміщений поміж неприятельськими лініями фронтів. Уявімо також, що незважаючи на вогонь з обох боків, мешканці не полишили свій будинок, і тоді матимемо поняття про атмосферу в нашій камері.

У січні 1945 року в одному з передмість Варшави я пережив вступ російської Червоної армії. Німецькі війська полишили ту місцевість, Влохи, ще опівдні 16 січня. Росіяни не з’являлися протягом 30 годин. Ходили чутки, що Варшава вже вільна. Але впродовж тих 30 годин у Влохах не було ніякої державної влади. Німецька влада була ліквідована, і люди відпочивали після шести років гноблення.

Нова державна влада ще не встановилася. Навіть через кілька днів після вступу в місто радянських танків ситуація не змінилася. Я почувався чудово. Здійснився ідеал анархізму. Ніхто нікому не підпорядковувався. Через кілька днів постала нова влада. Але знадобилося ще цілих п’ять років для того, щоб ліквідувати свободу громадян так ґрунтовно, як це перед тим вчинили тоталітарні диктатури гестапо та ДПУ.

Тоді, 16 січня 1945 року, я опинився у Влохах поміж двома державними апаратами. Ми були вільні від натиску як одного, так і другого. Принаймні один той день.

В’язні в депортаційній камері в Бутирках якраз і знаходилися під тиском цих двох апаратів. Вони ще боялися ДПУ і вже боялися гестапо. Якесь необачне слово ще могло потягти за собою переслідування з боку сталінського апарату. В той же час прорадянська позиція могла через кілька тижнів викликати переслідування вже з боку гестапо. Треба було виявляти обережність, бо в камері могли знаходитись агенти ДПУ. Але вже з’явилися й агенти гестапо, які вирішили запобігати ласки німців ціною зради своїх товаришів. В тих умовах взагалі було небезпечно відкривати рота.

Та я про це не дбав. Говорив вільно про все, що думав. Останні тижні в мене виробився імунітет проти прояву обережності. Я відчував потребу вільного спілкування протягом, принаймні, декількох днів.

Коли я прокинувся наступного ранку, то не хотів вірити власним очам. Через півгодини після вранішнього туалету до камери заїхав столик на коліщатах. Був це тип візка, який використовують у вишуканих берлінських будинках для роздачі чаю. Обидві його горизонталі були заповнені чудовою смакотою. Кожен із нас отримав білий хліб, по два яйця, масло й шинку. Та ще до того й какао. Я запитав Альбрехта:

— Навіщо вони це роблять?

— Хочуть нас відгодувати й зробити більш презентабельними.

Вони не хочуть депортувати ораву кістяків, це справить погане враження.

— Як давно ви тут?

Перейти на страницу:

Похожие книги

100 великих гениев
100 великих гениев

Существует много определений гениальности. Например, Ньютон полагал, что гениальность – это терпение мысли, сосредоточенной в известном направлении. Гёте считал, что отличительная черта гениальности – умение духа распознать, что ему на пользу. Кант говорил, что гениальность – это талант изобретения того, чему нельзя научиться. То есть гению дано открыть нечто неведомое. Автор книги Р.К. Баландин попытался дать свое определение гениальности и составить свой рассказ о наиболее прославленных гениях человечества.Принцип классификации в книге простой – персоналии располагаются по роду занятий (особо выделены универсальные гении). Автор рассматривает достижения великих созидателей, прежде всего, в сфере религии, философии, искусства, литературы и науки, то есть в тех областях духа, где наиболее полно проявились их творческие способности. Раздел «Неведомый гений» призван показать, как много замечательных творцов остаются безымянными и как мало нам известно о них.

Рудольф Константинович Баландин

Биографии и Мемуары
14-я танковая дивизия. 1940-1945
14-я танковая дивизия. 1940-1945

История 14-й танковой дивизии вермахта написана ее ветераном Рольфом Грамсом, бывшим командиром 64-го мотоциклетного батальона, входившего в состав дивизии.14-я танковая дивизия была сформирована в Дрездене 15 августа 1940 г. Боевое крещение получила во время похода в Югославию в апреле 1941 г. Затем она была переброшена в Польшу и участвовала во вторжении в Советский Союз. Дивизия с боями прошла от Буга до Дона, завершив кампанию 1941 г. на рубежах знаменитого Миус-фронта. В 1942 г. 14-я танковая дивизия приняла активное участие в летнем наступлении вермахта на южном участке Восточного фронта и в Сталинградской битве. В составе 51-го армейского корпуса 6-й армии она вела ожесточенные бои в Сталинграде, попала в окружение и в январе 1943 г. прекратила свое существование вместе со всеми войсками фельдмаршала Паулюса. Командир 14-й танковой дивизии генерал-майор Латтман и большинство его подчиненных попали в плен.Летом 1943 г. во Франции дивизия была сформирована вторично. В нее были включены и те подразделения «старой» 14-й танковой дивизии, которые сумели избежать гибели в Сталинградском котле. Соединение вскоре снова перебросили на Украину, где оно вело бои в районе Кривого Рога, Кировограда и Черкасс. Неся тяжелые потери, дивизия отступила в Молдавию, а затем в Румынию. Последовательно вырвавшись из нескольких советских котлов, летом 1944 г. дивизия была переброшена в Курляндию на помощь группе армий «Север». Она приняла самое активное участие во всех шести Курляндских сражениях, получив заслуженное прозвище «Курляндская пожарная команда». Весной 1945 г. некоторые подразделения дивизии были эвакуированы морем в Германию, но главные ее силы попали в советский плен. На этом закончилась история одной из наиболее боеспособных танковых дивизий вермахта.Книга основана на широком документальном материале и воспоминаниях бывших сослуживцев автора.

Рольф Грамс

Биографии и Мемуары / Военная история / Образование и наука / Документальное
Николай II
Николай II

«Я начал читать… Это был шок: вся чудовищная ночь 17 июля, расстрел, двухдневная возня с трупами были обстоятельно и бесстрастно изложены… Апокалипсис, записанный очевидцем! Документ не был подписан, но одна из машинописных копий была выправлена от руки. И в конце документа (также от руки) был приписан страшный адрес – место могилы, где после расстрела были тайно захоронены трупы Царской Семьи…»Уникальное художественно-историческое исследование жизни последнего русского царя основано на редких, ранее не публиковавшихся архивных документах. В книгу вошли отрывки из дневников Николая и членов его семьи, переписка царя и царицы, доклады министров и военачальников, дипломатическая почта и донесения разведки. Последние месяцы жизни царской семьи и обстоятельства ее гибели расписаны по дням, а ночь убийства – почти поминутно. Досконально прослежены судьбы участников трагедии: родственников царя, его свиты, тех, кто отдал приказ об убийстве, и непосредственных исполнителей.

А Ф Кони , Марк Ферро , Сергей Львович Фирсов , Эдвард Радзинский , Эдвард Станиславович Радзинский , Элизабет Хереш

Биографии и Мемуары / Публицистика / История / Проза / Историческая проза