Холодна Гора

Вайсберг детально описує очнi ставки зі своїми колегами по роботi в УФТI, котрi теж стали в’язнями: з начальником лабораторiї низьких температур Л.В. Шубниковим, з колишнiм директором УФТI I.В. Обреїмовим, з продовжувачем своєї справи на дослідній станції глибокого охолодження П.Ф. Комаровим, водiєм Гришою та iншими особами. Але вiн не має на них нiякого зла, оскiльки знає, яким чином були вибитi свiдчення проти нього. Певно, Вайсберг так нiколи й не дізнався, що Шубников та Комаров були розстрiлянi. В тiм немає нiчого дивного, бо й в УФТI про це дiзналися зовсім недавно.

Не має вiн зла навiть на своїх слiдчих, якi теж були в його сприйнятті нещасними людьми, що згодом самi згорiли в тому вогнi, який розпалювали.

У найтяжчi години автор не втрачає почуття гумору, вiд якого часом скаженiли слiдчi, з великою симпатiєю та документальною вiрогiднiстю описує характери та долi десяткiв в’язнів, з якими зустрiчався на Холоднiй Горi, на Раднаркомiвськiй, у Лук’янiвцi та на Луб’янцi. Це селяни, письменники, службовцi, вiйськовi й навiть чекiсти.

В’язнi обирають Вайсберга старостою камери. Це незаперечне свідчення його високих морально-вольових якостей.

Сидячи у в’язниці, Вайсберг уважно стежив за полiтичною обстановкою в Союзi та у свiтi, він навiть зміг досить точно обчислити масштаби репресiй. Його свiдченнями та розрахунками користувались i продовжують користуватися захiднi дослiдники.

Книга захоплює читача. Почавши читати її, вже не можеш зупинитися. Але це зовсiм не є книгою жахiв — вона вражає своїм оптимiзмом, вiрою в те, що колись усі ці страхіття мають скiнчитися.

Не можна не зробити деяких зауважень з погляду сьогодення.

Вайсберг був щирим комуністом, ідею комуністичного будівництва в Радянському Союзі, куди він прибув за путівкою виконкому Комінтерну, він сприймав як свою кровну справу. Він ідеалізував Жовтневу революцію та її провідників.

Він зовсім не вважав, що жив в Україні. Такого поняття як Україна для нього не існувало. Більше того, він Радянський Союз називає Росією. Але це була данина його часові.

Масові репресії в Радянському Союзі в уяві Вайсберга чомусь почалися в 1936 році, хоча в Україні на цей час уже була винищена майже вся інтелігенція й виморені голодом мільйони селян. Складається враження, що репресії в Україні, в епіцентрі яких і в самий їх розпал перебував Вайсберг, не справили на нього належного враження.

І все ж ми вважаємо книгу Вайсберга, яку вже прочитав увесь цивілізований світ, цікавою й корисною і для українського читача.

Її автор, будучи надзвичайно спостережливою і вдумливою людиною, об’єктивно свідчить про події 1936–1939 років, жертвою яких він сам був. Особливо цікаво та пізнавально прочитати його сповідь разом із документальними матеріалами про справу Українського фізико-технічного інституту Павленко Ю.В., Ранюк Ю.Н., Храмов Ю.А.

Дело УФТИ. — Киев. 1995. Багато чого з того, про що свідчить Вайсберг, ми тепер уже знаємо. Але його особисті спостереження і враження не можуть бути замінені архівними документами.

Видання книги О. Вайсберга є здійсненням давньої мрії перекладача, який усе своє життя працював науковцем в Українському фізико-технічному інституті, бував у колишній квартирі Вайсберга, де його було заарештовано, відвідав колишню Дослідну станцію глибокого охолодження, спорудженням якої керував Вайсберг, мав можливість частково проглянути його досьє із архівів. Спілкувався також з Олександром Харламовим, сином Марселя (Конрада Бернардовича Вайсельберга) та Олени (Ганни Давидівни Микало).

Переклад із деякими несуттєвими скороченнями здійснено з англомовного лондонського видання 1951 року, що вийшло у видавництві «Саймон енд Шустер». Перекладач також користувався польським перекладом варшавського видавництва «Чительник» 1990 року, який значно доповнений порівняно з англійським. Зокрема, в польському виданні більше подробиць про життя автора в Харкові та його роботу в УФТІ.

Ми намагалися зберегти термінологічні особливості розповіді Вайсберга. Так, наприклад, терміни ДПУ та НКВС він має за синоніми, працівників НКВС він називає гебістами, мабуть, від ГБ — держбезпеки (госбезопасность). А тим часом органи Державного політичного управління (ДПУ) прийшли на зміну Надзвичайній комісії (НК) в 1922 році й проіснували вони до 1934 року, після чого ввійшли до складу Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВС).

Книга Вайсберга в різних країнах видавалася під різними назвами. Після тривалих роздумів ми вирішили видати її під назвою «Холодна гора», оскільки це словосполучення дуже часто зустрічається в книзі.

Вайсберг нічого не знав і не написав про подальшу долю своїх харківських колег. Не мав він можливості проілюструвати свою книгу. Якоюсь мірою це зробили ми.

Передмова автора