Хребет Дракона

Без жодного звуку замаскований охоронець із силою встромив довгий ніж у бік свого напарника, пронизавши печінку, нирку і далі аж до самого хребта. У той самий час Заха скочив уперед, щоб схопити чоловіка за обличчя та затиснути долонею рота, придушивши всякий крик чи стогін. Умираючий боєць Яструбиної варти смикнувся, приглушено захрипів, намагаючись боротися і стікаючи кров’ю, після чого Заха та його побратим Чорний вугор тихо вклали його бездиханне тіло на підлогу.

— Він уже почав підозрювати мене, — сказав Чорний вугор. — Задавав надто багато запитань, але я не відповідав. Вочевидь, вони були друзями.

— Ще одна хороша деталь — убитий охоронець, — відказав на те Заха. — Вони знайдуть його тіло тоді ж, коли знайдуть і її. Коли зміна варти?

— Не раніше, як через годину. Матимеш багато часу.

Заха кивнув на двері.

— Вона спить?

— Не спить, але там тихо. Думаю, переглядає документи.

Заха зняв шолом, поклав його на підлогу, а тоді перевірив вигнутий меч, що висів у нього на правому стегні. Він послабив вкриті шкірою обладунки на грудях так, щоби тілу було куди рости. Потім вдихнув і прикликав свою формувальну магію, розтягуючи кістки, стаючи вищим, подовжуючи обличчя. Немов скульптор, він формував свою плоть, змістивши вилиці, зробивши довшими очі, змінивши колір волосся. Тепер у коридорі стояв геть інший, високий чоловік, у якому легко можна було впізнати Уто з Рифу.

— Традиційний одяг Хороброго пасував би краще, — пробурмотів він, торкаючись вилиць, рота, тицьнувши пальцем у підборіддя, щоб підправити дрібні деталі. — Але це було б занадто очевидно. — Він розглядав Чорного вугра. — Ти повинен піти. Згідно з нашим планом, мене мають побачити. Нам потрібні свідки, які звинуватять Уто. Але якщо мене побачать з тобою, то мені доведеться тебе вбити як бійця Яструбиної варти.

Інший чоловік погодився.

— Якщо потрібен ще один труп, я до цього готовий. — Він поглянув на вбитого бійця Яструбиної варти, що лежав на підлозі.

— Це зайва трата. Ховайся, допоки не залунає тривога, а тоді приходь битися за свою матір-емпру, як зробив би будь-хто з Яструбиної варти. — Інший Чорний вугор не виявив жодного полегшення, жодних емоцій. — Якщо ми правильно роздмухаємо полум’я, створивши необхідний хаос, часу для питань вже не залишиться.

Самозванець пішов не прощаючись, без жодного звуку.

Повернувшись до дверей, Заха схопився за клямку, не постукавши перед тим. Йому не потрібно попереджати емпру Ілуріс, хоча досить скоро знадобиться, щоб вона закричала. Він грюкнув клямкою, але дерев’яна поперечина залишилася на місці — емпра замкнулася зсередини. Він тихо вилаявся. Очевидно, вона не була такою довірливою, як очікував Кловус.

Її голос пролунав з-поза дверей.

— Що таке? Хто турбує мене?

Заха подумав було обдурити її, щоб відімкнула двері, але вирішив діяти більш прямолінійно. За легендою Уто має бути брутальним і жорстоким убивцею. Тож він перетворив руку на камінь, зміщуючи та гартуючи плоть пальців і кісточок, потім крутанув клямку, розколов засув. Кулаком він пробив наскрізь діру в товстих старих дверях. Просунувши в отвір руку, він потягнувся і вибив поперечину, доки заклинання загартування не зникло. Заха штовхнув двері всередину і увірвався в покої емпри.

Ілуріс з розпущеним довгим волоссям була у своєму нічному одязі — халаті з сірого шовку. Вона відсунулася від письмового столу, на якому лежав стос паперів і горіла свічка в олов’яному свічнику. Її позолочена скриня для мандрів стояла відкрита біля зовнішньої стіни, обіч кам’яної лави під вікном. Надворі спалахувала блискавка. Простирадла на ліжку були зім’яті, наче Ілуріс намагалася заснути, але потім встала. Щоб ще попрацювати.

Емпра схопилася на ноги.

— Хто ти? Як смієш вдиратися до мене? — Вона зробила крок назад, озираючись у пошуках захисту. — Охорона! Де моя Яструбина варта?!

За порогом вона побачила чоловіка в обладунках, що лежав у калюжі крові. Тихим голосом Заха промовив:

— Я тут, щоб убити тебе в ім’я Співдружності.

Слова не викликали в неї того жаху, на який він очікував. Натомість Ілуріс схопила олов’яний свічник.

— Ти — Хоробрий конаґа, Уто з Рифу. Я тебе знаю.

— Так, знаєте.

Вона скинула палаючу свічку, і та впала на стіл. Полум’я згасло, залишивши кімнату освітленою всього однією свічкою, що стояла при її ліжку. Тіні видовжилися, ставши мерехтливими та розпливчастими. Ілуріс тримала важкий свічник як зброю, але це би їй не допомогло.

Заха викликав магію, щоб запалити полум’я в руці, а потім жбурнув його. Куля полум’я вдарилася в її ліжко і запалила подушку та ковдру. Ілуріс ухилилася, пригнувшись зі свічником у руці, але він навмисне не влучив в неї. Йому потрібно було залишити переконливі докази. Ще один вибух полум’я вдарив у кам’яну стіну, залишаючи таку ж чорну відмітку від вогню, як і від удару реймера.

— Що це за зрада?! — закричала Ілуріс. — Допоможіть... охоронці! На мене напали!