Хребет Дракона

Руки і ноги Конндура були розіп’яті, а долоні були відрізані від тіла й лежали біля нього на ліжку. Волосся було спалене, залишилась лише випалена чорна маса на голові. Грудна клітка була розділена повздовж, розрізана широким ножем, ребра розсунуті, щоб вийняти серце, після чого цю червону криваву масу вставили між ноги, наче вона мала бути в промежині.

Мандан усвідомив, що пронизливо кричить. Його голосові зв’язки палали, та він продовжував кричати, але гуркіт грому заглушив його голосіння. Він уже не розумів, де він і що сталося. Його думки, його зір — усе щезло, перетворившись на якийсь новий грім в його голові. Це було нескінченно гірше, ніж та грозова ніч, коли він знайшов мертвою свою матір. Він знову закричав.

Невдовзі він відчув, як хтось трясе його за плечі і стискає міцними руками. Він відвернувся від кривавого жаху і побачив бліде й шоковане обличчя Уто, що стояв за ним. Хоробрий схопив його.

— Я поруч, мій королевичу. Я захищатиму вас. Ви в безпеці.

Мандан схопився за міцну постать великого чоловіка, потім відхилився, зігнувшись удвоє, і виблював на підлогу, його блювотиння змішалося із застиглими повсюди бризками крові. Уто тримав його, заспокоював. Голос чоловіка пролунав, як гарчання:

— Ішаранці... Вони тварюки, і тепер вони показали нам все, що мали намір зробити.

93

Грім від копит донісся туди, де на далекому березі озера Бакал чекав Тон, вибудовуючи свою магію, проникаючись своїми інстинктами. Він відчув, як особливий трепет завібрував у його венах.

— Тепер моя черга.

Король Колланан та його п’ятдесят воїнів у легкій броні скакали назад замерзлим озером. Ворота фортеці крижаних Лютих були розтрощені, і тепер загін переслідування мчав за ними, вбраний у важкі обладунки, верхи на величезних білих звірах. Рвонувши вперед, крижані Люті випустили звірячий крик, мов вовки, що наздоганяли пораненого оленя.

Колланан та його бійці з небаченою швидкістю неслися по кризі.

На мить у Тона запаморочилося в голові, коли він зрозумів, скільки віри — у долю всієї їхньої місії — люди покладали на його магію. Елліель довіряла йому. Вона любила його. Він не підведе її.

Пригнувшись, Тон схилився над поверхнею озера і розвів руки. Він міцно притулив долоні до криги, тиснучи вниз. Його темно-сині очі виблискували, і він відчув хвилі сили, що розходилися від його тіла, змушуючи повітря потріскувати. Руки Тона розтопили кригу й опускалися вниз, поки він не занурив їх по лікті.

Крижані Люті наблизилися. Їхні кошлаті білі скакуни — величезні вовкоконі з кудлатим хутром і лапами снігового ведмедя — виглядали страхітливо. Вони перетинали кригу з неймовірною швидкістю.

Колланан та його бійці неслися чимдуж, припавши до своїх швидких, легких коней, підганяючи їх гучними криками. Їхні підковані копита голосно цокали по кризі, залишаючи добре помітні відбитки.

Рокк та його воїни крижані Люті наближалися, проте вони явно насолоджувалися переслідуванням, роз’ятрені зухвалістю людських ґедзів[18]. Колл Молот хотів стати осою, що боляче жалить, але Рокк і крижані Люті більше скидалися на злостивих дітей, які відриватимуть цій осі крила.

Тон зрозумів, що діяти потрібно негайно. Він заплющив очі, стиснув щелепи і штовхнув.

Його руки засяяли багрянцем під мутним щитом криги. Він посилав тепло в озеро, хвилю могутньої енергії, яка проникала крізь воду й випаровувала кригу, прокладаючи собі шлях, допоки крижана поверхня не тріснула, розколовшись. Пара зі свистом вирвалася назовні, і крізь розбиту кригу бризнули гарячі гейзери.

Хоча Колланан та його воїни знали, що може зробити Тон, вони закричали, охоплені жахом, проте сплеск тепла та розплавленого льоду не був спрямований на них. Тон тримав усе під контролем, направляючи потік енергії повз людей.

Рокк та його супутники у важкій броні з гуркотом неслися вперед, вигукуючи бойові кличі, розмахуючи зброєю, але їхні вовкоконі здійнялися на диби, коли навколо них, немов розбитий лист скла, тріснула крига. Крізь тріщини вивергалася пара, перетворюючись на сліпучий туман. Крижані Люті розвернули своїх вовкоконей, і їхні крики луною прокотилися над замерзлим озером, проте більшість звуків заглушило буйство пари й киплячої води та гуркіт крижаних брил, коли середина озера забурлила.

Колланан що є духу мчав галопом на своєму чорному бойовому коні, ведучи за собою бійців у сміливому, сліпому пориві до берега, де чекав Тон. Яскраве полум’я реймера Урока дозволяло розгледіти, де скінчується їхній загін. Колл крикнув, закликаючи бійців скакати ще швидше. Замерзле озеро зрушилося і стало підніматися за відступаючими бійцями.

Тон продовжував вливати енергію в озеро, підриваючи кригу від самого низу й догори.

— Сюди! — Він підвищив схвильований голос. — До мене!

Один кінь у загоні Колланана втратив опору під ногами і впав. Тварина заборсалася, і навколо неї тріснула крига. Вершник закричав, підхопився на ноги, але під ним роздалася тріщина. Кипляча вода хлинула потоком. Колланан повернувся, намагаючись урятувати свого бійця, проте вершник разом з конем зникли вмить.