Хребет Дракона

Його план спрацював ідеально, і вродлива молода жінка залишилася з ним на цей тиждень. Оскільки вона мусила якось проводити час, Пенда їла з Аданом, і вони розмовляли. Вона навчила його утаукських азартних ігор, у яких завжди вигравала, а він, зі свого боку, показав остерранські, яких навчився ще королевичем у Конвері. Її компанія здавалася йому цілком природною, і це стало улюбленою частиною його дня.

Позаяк він вимагав, щоб Пенда залишилася на цілих сім днів, вона пропустила від’їзд каравану свого батька. Велелюдний караван з товарами вирушив у гори без неї, тому Пенда змирилася з тим, що їй доведеться залишитися в Баннрії доти, поки племена не повернуться назад до столиці.

Але оскільки Адан був королем, то він міг вирішити цю проблему. Коли офіційне ув’язнення Ксара закінчилося, він організував експедицію. Разом із Пендою та її ска вони поїхали наздоганяти набагато повільніший караван Утауків. Адан доставив горду молоду жінку її батькові, на радість Гейлу Орру.

Лише згодом Адан дізнався, що Пенда вчила свого ска викрадати підвіску, просто щоб отримати можливість зустрітися з ним. От хитрунка! Але, враховуючи те, як розквітли почуття між ними, як він міг ображатися на це? Він не міг би придумати краще, навіть якби спробував.

Тепер у своїх покоях, при слабому світлі свічок, у солодкому ароматі бджолиного воску, вони рухалися ніби в повільному танці, роздягаючись і зосереджуючись на кожному дотику тканини, шовковистого волосся, теплої шкіри. Вони повільно і глибоко цілувалися, обмінюючись теплим диханням одне з одним.

На підставці біля стіни дрімав Ксар, утішаючись їхніми вдоволеними емоціями після двох напружених днів.

Адан торкнувся плеча Пенди, поцілував її вушко, погладив волосся, дозволяючи кінчикам пальців затриматися в ньому і вбираючи кожне щонайменше відчуття. Він стягнув її м’яку білу сукню, вона допомогла йому зняти вільну сорочку, не зронивши жодного слова. Вони разом опустилися у ліжко. Пенда муркотіла, поки він цілував її над серцем, а потім із благоговінням торкнувся плавної опуклості її золотистого живота, де лиш починало бути помітно майбутню дитину.

Він знову цілував її і голубив її шкіру долонею, всю її, поки вони поволі рухалися ближче і ближче одне до одного. Вона оповила його, притиснулася, розпалюючи пристрасть, поки він обережно, ніжно не увійшов у неї.

Вони довго обіймалися і розгойдувалися в ідеальному дуеті, поки їхня пристрасть не вичерпалася. Майже на годину Адан зміг забути про Лютих і війну, яка може зруйнувати світ.

Після цього Пенда, обіймаючи його, прошепотіла на вухо:

— Старфолле, ти справді хороший правитель, хороший чоловік і чудовий коханець. — Він поринув у сон, ледве почувши останні сумні слова, які вона прошепотіла: — І ти ще стільки всього не знаєш.

11

Наступного ранку Колланан, готуючись їхати на північ, щоб побачити свою доньку й онуків, прилаштував чапрак[10] і підтягнув попругу на своєму темному бойовому коні, міцному мерині на ім’я Шторм.

Утаукський торговець в’їхав у внутрішній двір, сідлові в’юки його поні мало не розривалися від товарів на продаж. Колл упізнав лисіючого торговця.

— Дарґа, ти дуже вчасно повернувся до Феллстаффа! Тафіра каже, що наші комори майже порожні.

Круглі щоки Дарґи були червоні від ранкової прохолоди, він прив’язав поні за вуздечку до стовпця біля норовистого бойового коня.

— Володарю, у мене повний набір спецій. Дорогих і рідкісних. Сподіваюся, пані добре за них заплатить.

— Якби вона платила погано, ти б не повертався раз у раз.

Утаук засміявся:

— Кра, це правда!

Королева Тафіра вийшла з донжона у вишитій денній сукні, підбитій плямистим хутром.

— Ти привіз насіння кмину? Гостре листя карі? Чорну гірчицю?

— Усього потрохи, моя пані. — Утаук відкрив мішечки, щоб продемонструвати порошки і сушене коріння. Навіть із відстані кількох футів Колл відчув змішані запахи, деякі гострі, деякі гіркі, деякі солодкі. Торговець підняв міцними пальцями пакунок. — Червоний перець і жовтий перець, достатньо, аби змусити ваші очі лити сльози — очищає слізні канали, тому вам ніколи не доведеться плакати. — Він продовжував ритися у в’юках. — Мацис, гвоздика, мускатний горіх для випічки, навіть трохи насіння голубого маку.

Тафіра оглянула також інші мішечки й витягнула крихітний паперовий пакунок, відкрила його та понюхала.

— Шафран? Справжній шафран?

— Так, і кора цинамону, скручена та висушена. Усе отримане з великими зусиллями і витратами.

Вона знаюче поглянула на нього.

— Більшість спецій з Ішари. Ти торгував із фермерами, що вирощують спеції, в джунглях округу Джангарі? Чи купив спеції на ринку в Сереполі? — Вона понизила голос до застережливого тону. — Чи їх конфіскували з ішаранських кораблів під час набігів флоту Співдружності?

Дарґа намалював коло довкруж серця.

— Утаукські торговці зберігають нейтралітет, ми йдемо туди, куди хочемо. Я не зміг би визначити походження кожного пакунка, що лежить тут, моя пані.

Тафіра нахмурилася.

— Я хочу знати, чи ці спеції мають присмак крові, чи їх отримали шляхом піратства.

Вираз обличчя Дарґи став жорсткішим.