Хребет Дракона

І хоч війна так і не була закінчена, Співдружність відступила. Колл Молот прийняв престол Нортерри, де оселився зі своєю новою ішаранською нареченою та покинув військо. Впавши у відчай, конаґ Кронін виховував другого сина як свого наступника, і два роки потому Конндура Хороброго коронували.

Довге життя та великий спадок.

Поки Конндур розмірковував під акомпанемент гуркоту дощу, двері кабінету розчахнулися і високий, вбраний у чорне чоловік зайшов до бібліотеки. Його плащ був мокрим наскрізь, він відкинув каптур, струшуючи з обличчя краплі дощу. Його сталево-сіре волосся прилипло до голови.

Конн, вражений, підвівся з крісла.

— Уто! Тобі, певно, жахливо було подорожувати в таку зливу.

Не зронивши жодного слова, але маючи багато чого сказати, Уто зняв рукавиці і скинув плащ із кольчужною підкладкою, який повісив на кілочку біля ревучого вогню. Він приніс страшні звістки, і конаґ зібрався з духом, приготувавшись почути їх.

— Що сталося, Уто? Розкажи мені.

— Міррабай, Володарю. Я... я зробив усе можливе.

— Як завжди, старий друже. — Конн не зважав на воду, що крапала із чорного шкіряного одягу Хороброго просто на кахляну підлогу.

Наче зламавши засув, який стримував його голос, Уто почав розповідати:

— Ішаранські тварюки напали на ворожому військовому кораблі і... — слова знову застрягли йому в горлі. Він видав дивний звук. — Вони привезли божка, Володарю. Вони випустили його на наші береги. Та мерзота вбила сотні людей, розпалила пожежі, зруйнувала будинки, а ішаранські солдати вийшли на берег, щоб закінчити почате божком.

Конн схвильовано спитав:

— Але ви їх вигнали? Ви перемогли божка?

— Ми билися затято, але шкоди вони завдали дуже багато. Я не думаю, що божок міг би прожити довго на наших берегах, але коли вони верталися на свій корабель, то взяли полонених. — Його темний погляд сповнився сумом. — Напевно, щоб його годувати.

Конн згадав, що під час попередньої війни в одному з перших нападів убили родину Уто. О, так, в Міррабаї.

— Я відправлю туди війська, щоб допомогти їм відновитись, і ми посилимо оборону, щоб ішаранці не змогли вдарити ще раз.

Похмурий Хоробрий відвернувся.

— Цього буде недостатньо, Володарю. Ми мусимо відповісти на цей напад контрударом. Удармо по Ішарі нашими флотиліями та змусьмо їх страждати. Приведемо кораблі, розміщені на острові Фулкор. — На широкому обличчі з’явився вираз рішучості. — Ми могли б зробити більше, ніж покарати ішаранців. Ми могли би стерти їх з лиця землі раз і назавжди. Ми можемо заволодіти їхнім континентом, створити власні колонії. Ми на це заслуговуємо. Саме там має бути дім Хоробрих.

Позаду нього вибухнув тріскучий вогонь, коли повний соку вузол деревини лопнув у полум’ї.

Конн намагався заспокоїти свої думки, пам’ятаючи, що він — правитель.

— Але відкрита війна? Співдружність засвоїла цей урок тридцять років тому та ще багато разів до цього. Присягаюся кров’ю предків, ми не можемо цього дозволити! Те, що сталося в Міррабаї, — це справжній військовий удар чи це просто нападники з гарячою кров’ю, які діяли самостійно? Чи відомо нам, що саме емпра Ілуріс санкціонувала це вторгнення? На неї це геть не схоже.

— Володарю, вони привезли божка, — повторив Уто.

Глибоко стурбований Конн міряв кімнату кроками.

— Предки тих людей пішли звідси давно і створили собі дім на іншому континенті, а ми залишилися тут, у руїнах. За що вони нас ненавидять? І чому ми їх так ненавидимо? — Хоча йому називали багато причин, він насправді ніколи до кінця не розумів, якою ж є відповідь.

Коли Уто став близько до вогню, його мокрий одяг почав парувати.

— Бо вони тварини, Володарю. Бо вони використовують магію та уяву, щоб створити своїх богів, а в нас немає жодного.

Конндур знизив голос.

— Чи достатньою є ця причина для розв’язання війни між двома континентами?

Хоробрий дивився на нього так, ніби відповідь була цілком очевидною.

За вікнами сліпучим полиском спалахнула блискавка, а грім прогримів із такою люттю, що затряслися кам’яні стіни замка. Коли гуркіт стих, із особистих покоїв королевича Мандана через коридор донісся тривожний звук. Це за важкими дверима у королевича вирвався крик жаху.

10

Під ясним небом, на якому вже й сліду не було від страшної пилової бурі, піщані Люті покинули Баннрію, вирушивши верхи на своїх незграбних ауґах назад у далеку пустелю. Вони залишили короля Адана в роздумах над багатьма непростими питаннями, поставивши перед необхідністю приймати важливі рішення.

Він уже давно покладався на дружину й тестя як порадників, а тепер зібрав лордів-васалів, радників, торгових представників, дипломатів та військових фахівців. Молодий Гом робив записи, з усіх сил намагаючись встигати за потоком пропозицій та аргументів, які висловлювали зібрані сановники. Жоден з них не мав відповідей стосовно Лютих, бо мало хто взагалі у своєму житті про це замислювався.