Хто такі совки, або Антологія совка

Коммунизм отменяет автономный и секулярный принцип новой истории, он требует "сакрального" общества, "сакральной" культуры, подчинения всех сторон жизни религии диавола, религии антихриста. В этом огромное значение коммунизма. В этом он выходит за пределы новой истории, подчиняется совсем иному принципу, который я называю средневековым.

Нейтральное гуманистическое царство, которое хотело устроиться в серединной сфере между небом и адом, разлагается, и обнаруживается верхняя и нижняя бездна…

В русском большевизме есть запредельность и потусторонность, есть жуткое касание чего-то последнего. Трагедия русского большевизма разыгрывается не в дневной атмосфере новой истории, а в ночной стихии нового средневековья. Ориентироваться в русском коммунизме можно лишь по звездам. Чтобы понять смысл русской революции, мы должны перейти от астрономии новой истории к астрологии Средневековья.

Россия – в этом своеобразие ее судьбы – никогда не могла целиком принять гуманистической культуры нового времени, его формальной логики и формального права, его религиозной нейтральности, его секулярной серединности. Россия никогда не выходила окончательно из Средневековья, от из сакральной эпохи, и она как-то почти непосредственно перешла от остатков старого Средневековья, от старой теократии к новому Средневековью, к новой сатанократии.

Она (Россия – А. Т.) скорее родит антихриста, чем гуманистическую демократию и нейтральную гуманистическую культуру».

Слід думати, що Михайло Булгаков (Михаил Булгаков) був добре ознайомлений і натхненний творчістю Бердяєва, траєкторії думки якого бачимо і в корінного киянина, сина професора Київської духовної академії. Неперевершеним пародіюванням спроб більшовиків створити нову людину – будівника комуністичного суспільства – дихає булгаковська повість «Собаче серце» (за життя автора не публікувалась. Перші публікації: Студент, Лондон, 1968, № 9, 10; Грани, Франкфурт, 1968, № 69; Булгаков М. Собачье сердце. Лондон, Flegon Press, 1968. Авторська дата на машинописі повісті – «январь – март 1925 года»).

Операцію над Шариком професор зі священичим прізвищем Преображенський здійснює у другій половині дня 23 грудня, а олюднення пса завершується у ніч на 7 січня, оскільки остання згадка про його тваринне обличчя у щоденнику спостережень, веденому асистентом Борменталем, датується 6 січня. Процес перетворення собаки в людину охоплює період із 24 грудня до 6 січня, від католицького до православного Надвечір'я Різдва. Нова людина Шариков з'являється на світ у ніч із 6-го на 7-е грудня – на православне Різдво. Але Поліграф Поліграфович – втілення не Христа, а диявола, названого іменем «святого» у нових совєтських «святцях», що передбачають святкування Дня поліграфіста (саме поліграфічна продукція була в ту пору головним засобом одурманювання 170-мільйонного населення Країни Рад).

Озброєний револьвером Поліграф Поліграфович – своєрідна ілюстрація знаменитого вислову італійського мислителя Нікколо Макіавеллі: «Всі озброєні пророки перемогли, а беззбройні загинули». Із цього погляду Шариков – пародія на більшовиків, які воєнною силою забезпечили торжество свого вчення на теренах колишньої Російської імперії.

Шариков якоюсь мірою є жертвою поліграфічної продукції – книг із викладом марксистських догм, які йому дав Швондер. Звідти нова людина лише винесла тезис про примітивну зрівнялівку – «взять все да и поделить».

На цю мало не генетичну легкість засвоєння і вражаючу некритичність сприйняття догм західних учень (задовго до ХХ століття) чи не першим звернув увагу Бердяєв: «Русские обладают исключительной способностью к усвоению западных идей и учений и к их своеобразной переработке. Но усвоение западных идей и учений русской интеллигенцией было в большинстве случаев догматическим. То, что на Западе было научной теорией, подлежащей критике, гипотезой или во всяком случае истиной относительной, частичной, не претендующей на всеобщность, у русских интеллигентов превращалось в догматику, во что-то вроде религиозного откровения. Русские все склонны воспринимать тоталитарно, им чужд скептический критицизм западных людей… Когда русский интеллигент делался дарвинистом, то дарвинизм был для него не биологической теорией, подлежащей спору, а догматом, и ко всякому не принимавшему этого догмата, например, к стороннику ламаркизма, возникало морально подозрительное отношение. Тоталитарно и догматически были восприняты и пережиты русской интеллигенцией сен-симонизм, фурьеризм, гегелианство, материализм, марксизм, марксизм в особенности».