Хто такі совки, або Антологія совка

Перше й головне, що кинулось у вічі авторам-американцям, – збіг реакцій радянських людей на власну систему з реакціями громадян Сполучених Штатів на свій життєустрій. Індустріалізація містила в собі невід'ємну рису – симпатію, прихильність (propensity) громадян різних країн до автономії (незалежності) їхніх поглядів від політичного порядку. Відмінність, часто трагічна, полягала в тому, що громадяни СРСР мало знали про соціальну політику власної держави, частку національного доходу, спрямовану на інвестиції в народне господарство та на споживання. Вони не могли вільно пояснювати та розкривати свої політичні переконання.

Соціологи не могли вивчати феномен «совєтської людини» в пору його розквіту (1930-40-і рр.).

1931 року соціологію в СРСР оголосили «буржуазною наукою» та передали її повноваження історичному матеріалізму. Суспільствознавство перетворилося на солодкоголосе оспівування генеральної лінії партії та всесвітньо-історичних перемог совєтського народу в будівництві соціалізму, досягнутих під її мудрим керівництвом. Як наслідок, у полі зору професійної соціології феномен виявився лише на останній стадії свого відносно стабільного існування, коли криза сколихнула соціальну систему, але не стала соціальною катастрофою.

«Реальність совєтської людини цілком належить постромантичній епосі – тим десятиліттям, коли післяреволюційна державність намагалася стабілізувати репресивний режим, зберігаючи та наділяючи статусом насамперед людину покірну, виконавчу. Як це буває практично завжди, «гора» титанічних фантазій («нова надлюдина») породила певну «мишачу» реальність – спряженість ролей апаратної бюрократії, слухняних їй «спеців» різного профілю та безголосої "народної маси"» («Советский простой человек», 1993). Розробивши програму під умовною назвою «Совєтська людина», соціологи в ході польових робіт першої хвилі у листопаді 1989 року змогли опитати репрезентативну вибірку – 2700 респондентів із різних республік і регіонів СРСР. Польові роботи другої хвилі відбулися п’ять років потому, 1994 року. Було опитано 3000 респондентів. У березні 1999 року були проведені польові роботи третьої хвилі (опитано 2000 росіян).

Уявлення про «людину совєтську», якими вони бачаться в результаті кількох стадій багаторічної реконструкції її вихідних форм, є алгебраїчною сумою ряду сутнісних характеристик, виявлених шляхом вивчення цілого через «зруйноване». Ось інтегральні характеристики, побудовані шляхом синтезу всіх трьох стадій унікального соціологічного проекту.

«Людина ізольована». Доводиться повторювати, що і соціальна, і культурна ізоляція країни була доведена до межі. Припинилися контакти на персональному рівні, а багатотонна «залізна завіса» відмежувала велику країну від небезпек капіталістичного оточення. «Китайською стіною», але на совєтський лад, стали хвилі масових гонінь проти «буржуазного космополітизму» та «поклоніння перед Заходом». Ця надумана «патріотична» маячня калічила душі й долі людей. Історично та психологічно вкорінені бінарні опозиції на зразок «своє» – «чуже», «наше» – «вороже» працювали в масовій свідомості ефективніше за доктринерські класові розмежування. Ізоляція від зовнішнього світу успішно доповнювалась завбачливою ізоляцією від власного минулого. Всю історію перевернуто з ніг на голову заради того, щоб показати 1917 рік поворотною подією для всього світу. Усіляко стимулювалось відчуття ізоляції від власного внутрішнього світу – «надмірних складнощів» генетики, культури, психології. Внутрішня ізоляція впливала на людей сильніше, ніж багато з примусово нав’язаних зовнішніх обмежень. Це було не тільки «табу» на інформацію ззовні, але й страх перед інформацією, небажання мати її, невміння її одержувати, готовність сприймати всяке нове знання, факти, повідомлення тільки через призму традиційних стереотипів, консервативного індивідуального й колективного досвіду (неофобія). Одночасно сформувався грунт для масової апатії, нерозуміння чужого, неготовності до активної соціальної дії. Саме тоді виникло ще одне небезпечне явище – «елітарний ізоляціонізм». Підсумком багаторічних ідеологічних чисток серед інтелігенції, особливо тієї її частини, яка асоціювала себе з владою чи перебувала в довколавладному просторі, стало викорінення впливу «західників», «космополітів», «інтернаціональних революціонерів». Замість цього на рубежі 1940-1950-х років виникли й почали розвиватися стійкі синдроми русофільських, великодержавних, шовіністичних, антисемітських настроїв.