Киев 1917—1920. Том 1. Прощание с империей

Ти по газетам не зможеш собі й десятої долі того, що у нас виникає – уявити. Зараз у нас іде велика організаційна робота. Ще ми не знаємо[,] скілько нас єсть свідомих українців, але все по троху вияснюється. На вчорашній українській маніфестації було (слухай!) коло 40,000 – українського війська. Ти рахував коли-небудь на це? Свідомість зараз пробуджується як ніколи. Коли на площу до Богдана зійшлися Українські війська «всѣх родов оружжя» з чудесними жовто-синіми прапорами (ми шили для артилерії одного, і другого козацького старого для «старших козаків»). Робітники з прапорами й плакатами, студентство, гімназисти, українські курсистки, інтелігенція. Коли вийшли під колокольний звон з Софії 4 попи з старими Лисаветскими корогвами – в облаченії з хором Колішевського правити коло Богдана Хмельницького литію – от-би ти побачив!.. В українців заворушилася національна свідомість. Вся площа од Софії до Михайла була заллята сполошним морем натовпу і війська. Прапорів наших було до 1½ сотні і чулося, що цей натовп, не випадковий, що у всіх в грудях б’ється одне спільне, живе почуття{147}.

Радости и трудности

Итак, свобода шагала по Киеву. Устои старого режима рушились одни за другими, к неудовольствию консерваторов, но к радости большинства.

В первые же дни в правительственных учреждениях, в помещении городской думы, в полицейских участках были сняты портреты Николая II и наследника престола Алексея{148}. Правда, как оказалось впоследствии, не все подошли к этому вопросу ответственно. Еще в середине мая новый комиссар почт и телеграфа Александр Зарубин разослал телеграмму по всем учреждениям округа, указав, что некоторые начальники учреждений до сих пор не сняли царские портреты «и тем вызвали эксцессы населения против них». Комиссар категорически предписывал немедленно убрать не только официальные портреты, но и вообще всякие изображения бывшего царя и семьи, добавив: «Всякое отклонение от моего распоряжения будет рассматриваться как умышленное, с целью вызвать эксцессы»{149}. С другой стороны, нашлись (как всегда) энтузиасты, которым процесс ликвидации символов доставлял удовольствие. Некто И. М. Михно вспоминал о мартовских днях в Киеве: