Кінець Вічності

— Усі зійшлися на тому, що ви виявили неабияку проникливість.

— Стараюся.

Наступне запитання Фінджі було зовсім несподіване.

— Вам коли-небудь доводилося зустрічатись із Старшим Обчислювачем Твіселом?

— З Обчислювачем Твіселом? — Харлан зробив круглі очі. — Ні, сер. А чому ви запитуєте?

— Здається, він особливо зацікавився вашими звітами.

Фінджі надув свої щоки-пампушки й змінив тему розмови.

— Мені здається, у вас свій погляд на історію.

Спокуса була надто велика. В ньому боролася обережність із професійним гонором, і зрештою останній переміг.

— Я вивчав Первісну історію, сер.

— Первісну історію? В школі?

— Не зовсім так. Скоріш за власним бажанням, самостійно. Це моє хобі. Знайомишся з нею і, здається, ніби вона застигла в нерухомості. Її не можна розглядати, як Сторіччя Вічності, що безперервно змінюються.

Заговоривши про свій улюблений предмет, Харлан пожвавішав.

— Це однаково, що взяти фільмокнигу й уважно роздивлятися кадра за кадром. Ми побачимо чимало деталей, які пропустили б, коли б стрічка рухалася із нормальною швидкістю. Гадаю, знання Первісної історії неабияк допомагають мені в роботі.

Фінджі широко розкрив очі, здивовано подивився на Харлана й вийшов, не сказавши жодного слова.

Потім він ще не раз заводив розмову про Первісну історію і з незворушним виразом на своєму пухкому обличчі вислуховував стримані Харланові коментарі.

Харлан не знав, чи шкодувати йому, що відбуваються такі розмови, чи сприймати їх, як іще один крок до підвищення по службі.

Він почав схилятися до першої думки після того як, зустрівшися з ним одного разу в коридорі «А», Фінджі запитав так, щоб чули всі, хто був поблизу:

— Скажіть мені, Харлане, чого у вас така кисла фізіономія? Ви коли-небудь хоч раз у житті посміхнулися?

Харлан з гіркотою подумав, що Фінджі ненавидить його. А сам відтоді пройнявся до Фінджі відразою.

Три місяці Харлан ретельно збирав відомості про 482-е Сторіччя, обсмоктав його до кісточок, і коли Фінджі несподівано викликав його до себе, він не здивувався. Харлан давно вже чекав нового призначення. Його остаточні висновки були готові ще кілька днів тому. У 482-му виявляли палке бажання збільшити експорт тканин із целюлози в Сторіччя, позбавлені лісів, такі як, наприклад, 1174-е, одначе категорично відмовлялися від зустрічної пропозиції постачати їм натомість копчену рибу. Харлан склав довгий перелік таких питань і всіх їх уважно проаналізував.

Прихопивши з собою проект висновків, Харлан пішов на прийом до Фінджі. Але про 482-е Сторіччя той і не згадував. Фінджі відрекомендував Харлана маленькому зморщеному чоловічкові з рідким сивим волоссям і постійно усміхненим обличчям гнома. Та усмішка виражала то занепокоєння, то добродушність, але ніколи не полишала карликового обличчя. Між двома жовтими від тютюну пальцями була затиснена запалена сигарета.

Харлан уперше в житті бачив сигарету; коли б не це, він більше уваги приділив би чоловічкові, аніж запаленому циліндрикові, і слова Фінджі не були б для нього такою несподіванкою.

— Старший Обчислювачу Твісел, перед вами Спостерігач Ендрю Харлан.

Спантеличений погляд Харлана метнувся із сигарети на обличчя чоловічка.

— Здрастуйте, — сказав пискливим голосом Твісел. — Отже, ви і є той самий юнак, що пише такі чудові звіти?

Харланові відібрало мову. Лабан Твісел був міф, жива легенда. Таких людей, як він, годилося б упізнавати з першого погляду. Твісел був найвидатніша людина Вічності, інакше кажучи, — найзнаменитіший серед живих Вічних. Він був голова Ради Часів. Він розробив більше Змін Реальностей, ніж будь-хто інший за всю історію Вічності. Він був… Він зробив…

Харлан украй розгубився. Він не спромігся вимовити жодного слова, лише кивнув головою з дурнуватою усмішкою на обличчі.

Твісел підніс сигарету до уст і поквапливо затягся.

— Залиш нас удвох, Фінджі, я хочу побалакати з цим юнаком віч-на-віч.

Фінджі встав, щось промимрив і вийшов.

— Здається, ти хвилюєшся, хлопче, — сказав Твісел. — Не треба, тобі нема чого хвилюватися.

Але зустріч з Твіселом просто приголомшила Харлана. Завжди вважати людину гігантом, а тоді відкрити для себе, що в ній немає і п’яти з половиною футів зросту, — тут було від чого розгубитися. Невже за цим спадистим, гладеньким чолом криється мозок генія? Гострий розум чи тільки добрий гумор випромінюють ці маленькі примружені очі, облямовані павутиною зморщок?

Харлан ніяк не міг оговтатися. Він дивився на сигарету, неспроможний зібрати думки. Відмахнувшись від диму, він на крок відступив назад.

Твісел примружив очі, ніби намагався проникнути поглядом крізь димову завісу, і заговорив із жахливим акцентом на діалекті десятого тисячоліття.

— А може бути ліпше, хлопче, коли я твоя мова розмовляй?

Харлан ледве поборов у собі істеричний сміх.

— Я непогано розмовляю Єдиною Міжчасовою Мовою, — обережно відповів він.

Харлан сказав цю фразу Міжчасовою Мовою, якою спілкувалися з ним усі Вічні з перших днів його перебування У Вічності.

— Дурниці, — погордливо сказав Твісел. — Навіщо нам Міжчасова, коли я бездоганно розмовляю мовою десятого тисячоліття.