Кінець Вічності

Харлан здогадався, що минуло принаймні років із сорок відтоді, як Твісел користувався його рідним діалектом.

Однак, задовольнивши своє самолюбство, Твісел перейшов на Міжчасову Мову.

— Я міг би запропонувати тобі сигарету, але я певен, що ти не куриш. Куріння не схвалювалося за всіх історичних часів. Фактично добрі сигарети вміють робити тільки в 72-му Сторіччі. Це я тобі кажу на той випадок, коли ти раптом почнеш курити. Але від цього куріння самі прикрощі. Минулого тижня я застряг на кілька днів у 123-му. Куріння заборонено. Навіть у Секторі Вічності схиляються перед 123-м Сторіччям. Вічні запозичили їхні порядки. Якби я там закурив сигарету, їм здалося б, що над ними розверзлося небо. Іноді в мене з’являється бажання розрахувати таку Зміну Реальності, яка одним махом стерла б з лиця землі заборони на куріння в усіх Сторіччях. Шкода тільки, що така Зміна призведе до війн у 58-му й рабовласницького суспільства в 1000-му. Завжди щось не так.

Харланова розгубленість перейшла в тривогу. Що приховується за цим недоречним базіканням? Йому аж перехопило горло.

— Чи можу я запитати, чому ви захотіли зустрітися зі мною, сер? — ледь вимовив він.

— Мені подобаються твої звіти, хлопче.

На якусь мить в очах у Харлана зблиснув радісний вогник, але він навіть не посміхнувся.

— Дякую, сер.

— У них відчувається творчий підхід. В тебе добре розвинена інтуїція. Мені здається, що я знайшов для тебе твоє справжнє місце у Вічності, і я прийшов запропонувати його тобі.

«Аж не віриться», — подумав Харлан.

— Ви робите для мене велику честь, сер, — сказав він, ледь приховуючи радісні нотки в голосі.

А тим часом Старший Обчислювач Твісел, докуривши сигарету, якось непомітно, із спритністю фокусника, дістав другу й припалив її.

— Заради Часу, хлопче, не говори завченими фразами, — сказав він між затяжками. — «Велику честь!» Подумаєш! Це все пусте. Говори просто. Ти радий?

— Так, сер, — відповів обережно Харлан.

— Тоді все гаразд. Інакше не може й бути. Ти хотів би стати Техніком?

— Техніком? — Харлан аж схопився з місця.

— Сідай. Сідай. Ти, здається, здивований?

— Я не думав бути Техніком, Обчислювачу Твісел.

— Не думав, — сухо сказав Твісел. — Ніхто чомусь не думає. Ким завгодно, аби лиш не Техніком. Техніків завжди важко знайти, на них завжди є попит. Їх бракує в усіх Секторах Вічності.

— Боюсь, я можу не підійти для такої роботи.

— Ти хочеш сказати, що така робота не підходить для тебе, оскільки вона пов’язана з прикрощами. Клянусь Часом, хлопче, якщо ти своє життя цілком присвятив Вічності — а я вірю в це — ти не повинен так думати. Звичайно, дурні стануть уникати тебе, ти відчуватимеш вороже ставлення до себе. Зате завжди матимеш задоволення від того, що ти потрібен. Дуже потрібен. І, насамперед, мені.

— Вам, сер? Вам особисто?

— Саме так. — Усмішка на обличчі старого чоловіка світилася проникливістю. — Ти не будеш просто Техніком. Ти будеш моїм особистим Техніком. Ти матимеш особливий статус. Ну, як тобі моя пропозиція?

— Не знаю, сер, — сказав Харлан, — чи підійду я для такої роботи.

Твісел рішуче похитав головою.

— Мені потрібен ти. Мені потрібен тільки ти. Твої звіти переконують мене, що в тебе отут дещо є. — Він постукав пальцем по лобі. — Ти був чудовим Учнем. Сектори, в яких ти працював Спостерігачем, дали про тебе добрі відгуки. І, зрештою, Фінджі дав тобі підходящу характеристику.

Харлан був щиро вражений.

— Обчислювач Фінджі дав мені схвальну характеристику?

— А ти не чекав цього?

— Н-не знаю…

— Ну, бачиш, хлопче, я не сказав, що характеристика Фінджі схвальна. Я сказав, що вона підходяща. А якщо говорити відверто, то його відгук про тебе був негативний. Фінджі рекомендує не допускати тебе до будь-якої роботи, пов’язаної із Зміною Реальності. Він вважає, що тебе небезпечно тримати на будь-якій роботі, окрім роботи Помічника.

Харлан почервонів.

— Які підстави були в нього для таких висновків, сер?

— Виявляється, в тебе є хобі. Ти цікавишся Первісною історією. Правда ж?

Твісел широко розмахував сигаретою, і Харлан, забувши від обурення про обережність, вдихнув струминку диму і зайшовся кашлем.

Твісел із доброзичливим виразом почекав, доки Харлан відкашляється, і запитав:

— А що, хіба не так?

— Обчислювач Фінджі не має права… — почав було Харлан.

— Стривай, стривай, — перебив його Твісел. — Я сказав тобі про відгук Фінджі тільки тому, що якраз завдяки своєму захопленню ти найбільше мені підходиш. А взагалі відгук — штука таємна, і ти повинен забути, про що в ньому йшлося.

— Але хіба погано, що я цікавлюся Первісною історією?

— Фінджі вважає, що твоє захоплення свідчить про надмірну Одержимість Часом. Розумієш?

Ще б пак не розуміти! Тут, у Вічності, не можна було не знати подібних психіатричних термінів, а надто цього. Вважалося, ніби кожен член Вічності жадає повернутися коли не в своє, то бодай у якесь інше, чітко визначене Сторіччя, пустити там коріння, перестати бути вічним блукальцем у Часі. Таке прагнення нещадно придушувалося офіційними властями в усіх його проявах. Однак у переважній більшості Вічних воно жило в підсвідомості.