Кирило Розумовський

Таким чином, як ми пересвідчилися вище, доля братів Розумовських, які були синами звичайного козака Григорія Розума, склалася дивовижним чином. Звичайний випадок – зустріч полковника Федора Вишневського зі старшим із братів, Олексієм, викликав цілу низку подій, які не лише принесли славу і піднесення родини Розумовських, але і суттєво вплинули на історичну долю Лівобережної України-Гетьманщини. Невідомо, яким чином склалася б доля Гетьманщини і чи мала б вона ще хоч одного гетьмана після Данила Апостола, якби не випадковий збіг обставин: гарна зовнішність та чудовий голос Олексія, такт і витонченість натури Кирила, які зробили свою справу.

В особі братів Розумовських Україна отримала не тільки впливових імперських сановників, що поступово увійшли до вищої столичної аристократії, але і можновладців, що ніколи не забували про свою батьківщину – Україну.

Президент І мператорської Академії наук і мистецтв

18-річний вік для одних – це лише початок дорослого життя, для Кирила ж Розумовського це був вік чергового кар’єрного злету.

Через рік після повернення із-за кордону, у 1746 р. К. Розумовський до своїх численних титулів та пожалувань додав і посаду президента Імператорської Академії наук і мистецтв, яка приносила йому 3 000 крб. щорічно. Виступаючи з першою промовою перед академіками, Кирило Григорович зазначив, що його головним завданням на посаді президента Академії має стати заохочення її членів до плідної праці на користь держави та суспільства. «Я во всякое время буду пользоваться вашими добрыми советами, и своей главнейшею обязанностью буду считать достижение благоденствия этого учреждения и довольствования каждого его сочлена в особенности…» – сказав К. Розумовський. Зважаючи на те, що після вступу Єлізавети Петрівни на престол у зв’язку з відсутністю бажаної для цариці кандидатури посада голови Академії була вакантною, її члени привітно зустріли нового президента.

Сучасним читачам може здатися дивним призначення 18-річного юнака на посаду президента головної наукової установи Росії. Однак на той час Імператорська Академія наук і мистецтв здавалася більшості росіян не чим іншим, як закордонною дивиною, що займається вигадуванням всіляких феєрверків, віршів та інших подібних розваг. Тому на призначення Кирила Григоровича ніхто не звернув особливої уваги. До того ж призначення молодого К. Розумовського пояснювалося не лише особливим статусом його брата при дворі імператриці Єлизавети Петрівни, а й відсутністю більш підходящої кандидатури, яка б, з одного боку, мала закордонну освіту і, з другого, була б надійним захисником інтересів російської імператриці. На користь К. Розумовського служило і його слов’янське коріння, адже до цього Академію, як вже згадувалось вище, очолювали виключно німці.

Ставши президентом Імператорської Академії наук і мистецтв, Кирило Григорович отримав досить занедбану спадщину від попередніх керівників. На той час всі кращі іноземні професори, що перебували на службі в Росії, повтікали назад за кордон. Суперечки між тими співробітниками, що залишилися, інколи доходили до бійок і неодноразово розглядалися в Сенаті. Були поширені інтриги та доноси; університет і гімназія при Академії існували лише на папері. Особливо тяжким становищем вирізнявся напередодні призначення нового президента М. Ломоносов, який, повернувшись із-за кордону, не отримав обіцяного статусу екстраординарного академіка і витрачав свої сили у конфліктах з німецькими вченими. Після вступу на російський престол Єлизавети Петрівни про засилля німців почали говорити і у наукових колах. М. Ломоносов опинився на чолі групи невдоволених, взявши за гасло заклик бачити «Российскую академию из русских состоящую». Але своєю відвертістю та запальним характером Михайло Васильович допомагав лише своїм іноземним противникам.