Кирило Розумовський

Цього разу запит гетьмана мав успіх: російські купці та нотаріус були відкликані в Росію.

Успіх чекав Кирила Григоровича і в іншому питанні. Так, він домігся збільшення грошових виплат Запорозькому Війську. Основною мотивацією необхідності цього кроку було твердження про утиски запорожців у риболовлі та мисливстві з боку сербського полку та сербських переселенців. До того ж збільшення прикордонного мита зумовили відмову козаків від ведення соляного промислу та торгівлі. Також К. Розумовський просив надати Запоріжжю артилерію. В результаті цього запиту Сенат встановив надбавку до зарплати (всього 2 000 крб.) та надав запорожцям три нові гармати.

На жаль, Кирило Розумовський недовго залишався в Україні-Гетьманщині. У жовтні 1757 р. він надсилає імператриці Єлизаветі Петрівні листа, у якому висловлює свою готовність залишатися в Гетьманщині осінь та зиму 1757-58 рр., але разом з тим запитує про можливість свого повернення до Петербурга. Прохання гетьмана було задоволене, і вже у грудні 1757 р. він від’їжджає до північної столиці. Управління краєм у відсутність К. Розумовського було доручено генеральним старшинам: обозному С. Кочубею, підскарбію М. Скоропадському, писарю А. Безбородьку, осавулу П. Валькевичу та хорунжому М. Ханенку. Але за час трагічного (1757—1760 рр.) перебування гетьмана К. Розумовського у Петербурзі та Москві померли підскарбій М. Скоропадський, суддя Д. Оболонський, осавули Я. Якубович і П. Валькевич, тому на їх місце були обрані нові старшинські урядовці, але вже без особистої присутності самого гетьмана (В. Гудович, І. Журман, І. Жоравка відповідно).

Втретє у статусі гетьмана граф К. Розумовський приїздить до України у березні 1760 р. Його подорож з Петербурга до Глухова тривала більш ніж три місяці, оскільки спочатку він заїхав у Москву, де прожив два місяці, відвідуючи майже щоденно свого товариша Михайла Іларіоновича Воронцова.

Третій приїзд Кирила Григоровича до Гетьманщини був ознаменований початком проведення реформ, спрямованих на поступове зміцнення центральних і місцевих органів управління, що становили складову частину української державності. Так, повернувшись до Глухова на початку 1760 р., Розумовський відвідав усі полки Гетьманщини й переконався у необхідності радикальних змін у системі управління самого гетьманського адміністративного апарату.

У той час на Лівобережній Україні судова система відзначалася строкатістю і плутаниною. Вона складалася з п’яти судових інстанцій: сотенних судів, полкових судів, Генерального суду, Генеральної Військової Канцелярії і, зрештою, самого гетьмана. Ускладнювала судочинство і відсутність єдиного кодифікованого зводу правових норм, хоча робота над ним тривала з часу гетьманування Данила Апостола.

Необхідність реформування судової системи Гетьманщини яскраво виявилася під час розгляду заплутаної та тривалої судової справи щодо розмежування маєтків монастиря Св. Михайла у Переяславі. Пройшовши цілий ряд апеляційних інстанцій, справа була передана до Сенату, який тільки більше її заплутав. При детальному розгляді виявилося, що, згідно з Литовським статутом 1588 р., ця справа з самого початку мала розглядатися у підкоморському суді, який спеціалізувався саме на розгляді поземельних суперечок. У відповідь на запит Сенату щодо цієї судової плутанини гетьман К. Розумовський пояснив, що ці суди припинили своє існування ще за часів Національно-визвольної війни середини XVII ст., але радив їх відновити. Через деякий час цю пропозицію Кирила Григоровича схвалили як Сенат, так і сама імператриця Єлизавета. У відповідному указі про відновлення підкоморського суду йшлося, що він отримує повноваження «в соответствии с малорусскими правами».

Відновлення підкоморських судів як однієї із важливих ланок судової системи Гетьманщини, що існували ще з часів Литовських статутів, передбачало й інші зміни. Так, діяльність підкоморських судів вимагала відновлення земського та гродського судів, яких у Гетьманщині теж вже не існувало. Таким чином, формально утворена універсалом гетьмана К. Розумовського 1763 р. відновлена судова система складалася з трьох типів судів: земського, підкоморського і гродського.

Так, по два земських (один мав діяти в полковому місті, а другий – в одному з сотенних міст) та підкоморських судів і один гродський (під головуванням полковника), який мав замінити колишній полковий суд, створювалися на території кожного полку. З огляду на це кожний полк поділявся на дві частини – повіти. Всього було утворено 20 повітів.

Земський суд поширював свою юрисдикцію на цивільні справи, де у першу чергу розглядалися питання власності, спадкоємства або заборгованості. Підкоморський суд розглядав виключно справи про межі маєтків, а гродські суди – кримінальні справи про вбивства, зґвалтування та крадіжки. У справах, що підлягали розгляду в будь-якому з цих трьох судів, дозволялася апеляція до Генерального військового суду, причому гетьман зберігав своє право на помилування.