Кирило Розумовський

Курс навчання в університеті мав тривати три роки, після його закінчення студенти повинні були написати дисертаційне дослідження на здобуття вчених ступенів і захищати наукову роботу у ході публічних дебатів. Ті, хто отримав атестат від ректора, мали йти на військову або цивільну службу, віддаючи перевагу ненауковій роботі.

За проектом Г. Теплова при Батуринському університеті передбачалося утворення підготовчої семінарії для 40 здібних учнів – вихідців зі збіднілих шляхетських родин і «різних чинів», яким надавалася спеціальна стипендія. Вони мали готуватися «в студенти» і по закінченню курсу залишалися в університеті для навчання інших студентів спочатку як вчителі, потім магістри і нарешті професори. У семінарії мали вивчати латинську мову (перекладати твори Корнелія Непота, Цицерона, Юстиніана, Саллюстія і Юлія Цезаря, Вергілія, Овідія та Марціала), історію, географію, французьку та грецьку мови, а для дітей шляхетського походження призначалося ще і навчання фехтуванню та танцям.

В університеті передбачалося функціонування 9 кафедр («професур»): 1) латинського красномовства; 2) логіки, метафізики і практичної філософії; 3) природного права і юриспруденції; 4) старожитностей, історії «літеральної» і політичної, генеалогії і геральдики; 5) фізики експериментальної і математики; 6) теоретичної й практичної фізики; 7) анатомії; 8) хімії; 9) ботаніки та природничої історії (природознавства). Професори університету, крім публічних лекцій для всіх студентів, мали право (за бажанням студентів) читати ще й приватні лекції.

Окрім цього планувалося також побудувати ряд будівель, наявність яких перетворила б звичайний навчальний заклад на самодостатню науково-освітню установу (семінарію, університетську церкву, житлові помешкання для викладачів та студентів, друкарню, анатомічне приміщення, лікарню тощо) та створити ботанічний сад.

Та, на жаль, проект першого в Україні світського вищого навчального закладу – «Малороссийского Батуринского университета» – так і залишився на папері. Українська феодальна державність, що вже стояла на порозі своєї загибелі, не змогла забезпечити здійснення цього задуму, що об’єктивно відповідав тогочасним соціально-економічним і культурним потребам усього українського народу.

Золота осінь Гетьманщини: внутрішня політика К. Розумовського

Вперше у статусі гетьмана Кирило Розумовський прибув до України у 1751 р. Така «поспішність» була пов’язана із чутками про активізацію кримських татар та небезпекою їх нападу на південні українські землі. Після присяги К. Розумовського на вірність імператриці Єлизаветі Петрівні у березні 1751 р. розпочалися масштабні приготування до його від’їзду.

Для перевезення всіх речей гетьмана в Україну Сенатом було найнято 125 возів, але Кирило Григорович почав вимагати, щоб від Петербурга до Москви та від Москви до України на кожному поштовому пункті було приготовлено по 200 возів, як це робилося раніше для гетьмана Івана Скоропадського. З цих 200 возів 2/3 призначалися для перевезення речей дружини Розумовського – Катерини Іванівни.

Гетьман вирушив в Україну із своїм нерозлучним супутником Г. Тепловим, численними екіпажами, верховими кіньми, кухарями і музикантами, гайдуками і скороходами, сержантами Ізмайловського полку та власною трупою акторів. Перед від’їздом гетьман попросив видати йому грамоту, що була підписана царем Петром І у 1711 р. на гетьманство Івану Скоропадському і зберігалася у архіві Колегії іноземних справ, але Єлизавета Петрівна йому в цьому відмовила.

Урочистою була зустріч Кирила Григоровича у Глухові. До міста карета гетьмана в’їжджала оточена бунчуковими товаришами та запорожцями. У самому Глухові чекали 6 000 козаків, які стояли у два ряди від в’їзду у місто до палацу К. Розумовського. Новообраному гетьману віддавали честь з музикою, биттям у литаври та стрільбою з рушниць і гармат. Після привітання генерального осавула П. Валькевича К. Розумовський вирушив до церкви, де архімандрит проголосив на його честь промову та окропив свяченою водою. Після цього Кирило Григорович прийняв у своїх палатах генеральну старшину та бунчукових товаришів.