Читаем Князь Кий полностью

— Дідько вас не забере! — гримнув Гроза. — А забере — туди вам і дорога! Ну, завертайте коней!..

І він підняв лука.

Вої Чорного Вепра, бачачи, що непереливки, покурили голови й побрели по косі назад. Відійшовши на політ стріли, зупинилися, довго стояли по груди у воді, даючи коням перепочинок, а потім рушили далі, на глибоке, і незабаром, підхоплені могутньою течією, попливли до протилежного берега…

Тим часом Хорив, Цвітанка і Боривой вийшли на сухе і зупинилися перед своїми рятівниками. Цвітанка, нікого не соромлячись, плакала з радості, а Хорив обняв Грозу, притиснув до грудей.

— Дякую, друже! Ви врятували нас!

— Вам справді поталанило, — відповів Гроза. — Ми напували коней — і раптом побачили трьох вершників, котрі щодуху тікали від погоні… Ну, ми заховалися і почали стежити — що буде далі? Звичайно, впізнати вас на такій відстані не могли, але співчували втікачам, бо їх було менше… Дякувати богам, це виявилися ви, і все закінчилося благополучно!

— Як же ти тут опинився з хлопцями?

— Князь послав військо збирати…

— Князь? Який князь?

— Кий.

— Кий?.. — На обличчі в Хорива з'явився вираз крайнього подиву.

Лише тепер Гроза зрозумів, що Хорив, Цвітанка і Боривой нічого не знають ні про битву на Росі, ні про відступ, ні про втечу полян, ні про обрання нового князя.

І він, як умів, розповів про все це здивованим і ошелешеним слухачам. А на закінчення сказав:

— Ось так ми опинилися тут…

— Ясно… Куди ж нам тепер? — все ще не приходячи до тями від почутого, спитав Хорив.

— Вам?.. До князя! Куди ж іще?.. Зараз підкріпитесь, я дам свіжих коней, поводжатого — і в путь!.. Кий жде — не діждеться!.. Згода?

— Ще б пак! — усміхнувся Хорив і сяючими очима глянув на мокрих, змучених, але таких щасливих Цвітанку і Боривоя.

<p>ЗНОВУ ТРИВОГА</p></span><span>

Чорний Вепр лютував. І причин для такого лихого настрою було в нього немало.

Передусім, на його думку, вуйко Ернак допустився непоправної помилки, припинивши переслідування Кия. Бо, бач, побоявся розпорошити військо серед непрохідних лісів. Ну й що з того, що ліси? Якщо на його, Чорного Вепра, думку, то вони для кінноти не така вже й страшна перепона! Звичайно, в степу все видно на багато поприщ, є простір для атаки і для відступу, є трава для випасу і місце для стійбища, а головне, в степу все військо можна тримати в одному кулаці. В лісі цього не зробиш… Та коли хочеш перемогти ворога, то можна це зробити і в лісах. Лише треба битися в пішому строю, як це роблять слов'яни. Гунни не звикли до цього? Даремно…

Коли Чорний Вепр висловив усе це каганові, той розсердився.

— Гунни — сини степів. Ліс чужий для них. У лісі не тільки одна людина, а все військо може загубитися, як голка в копиці сіна. І як тоді керуватимеш ним?

— Вуйку, дай мені по тисячі воїв на кожну руку та тисячу на чільний полк — і я приведу тобі Кия на аркані! Живого чи мертвого!.. Поки він держить князівство в полянах, я не матиму спокою, а ти не матимеш ніякого зиску з них.

— Я подумаю, — коротко відповів на те каган.

І вони розсталися. Ернак переправився за Рось, у степи, де став на відпочинок, а Чорний Вепр подався на Родень.

Друга причина лихого настрою князя полягала в тому, що майже всі полянські роди, крім князівської роді, знялися з насиджених місць і пішли з Києм на північ. Такого він не ждав. Над ким же князювати?

І вже зовсім доконала його, вивела з рівноваги звістка про те, що Цвітанки так і не пощастило знайти.

Він витріщився на Дуба:

— Як! Троє лобурів — Лют, Мислята і Малк — не змогли наздогнати і схопити одного дівчиська? Де вони? Поклич їх сюди! Та й Сову разом з ними!

Дуб знітився.

— Князю, Люта і Мисляти вже й на світі немає…

А Сова взяв десяток воїв і кинувся в погоню за Цвітанкою…

— Як це Люта і Мисляти на світі немає? Що з ними скоїлося? Кажи толком! — гаркнув Чорний Вепр.

— Їх убито, коли вони вже ось-ось мали схопити те дівчисько… Пробачте, княгиню…

— А Малк?

— А з Малком щось негаразд. Щось він крутить, приховує… Чогось боїться… Правди не каже…

— А всетаки?

— Люта і Мисляту вбили, мабуть, руси із засідки. А Малк утік…

— Та, може, це й справді так?

— То чому прибув без зброї?.. Не дає на це відповіді і починає крутити, звивається, як вуж!

— Гм, ти гадаєш, руси його відпустили?

— Думаю, відпустили… Але не задарма…

— Тобто…

— Боюсь, як би він не став їхніми очима і вухами серед нас…

— Ось як! Де він?

— У ямі.

— Ага, це добре… Заутра я сам поговорю з ним. І якщо запідозрю що-небудь, то, клянусь Перуном, кара буде невідворотна і страшна!.. А зараз — обідати і відпочивати! Стомився, мов пес!

Другого дня Малка витягли з ями і привели до князя в хоромину. По тому, яким лиховісним вогнем блиснули очі в Чорного Вепра, отрок зрозумів, що будуть катувати. Йому стало моторошно. Він мимоволі оглянувся на двері, але там стовбичив Дуб з гарапником у руках.

— Де Цвітанка? — запитав похмуро Чорний Вепр.

— Її відбили у нас нападники…

— Хто вони були? Руси?

— Можливо… — Малк не хотів признаватися, що то були Хорив і Боривой.

— Скільки їх було?

— Не знаю.

— Де ж поділися Лют і Мислята?

— Їх відразу пронизали стрілами.

— А ти?

— А я кинувся тікати.

Перейти на страницу:

Похожие книги

300 спартанцев. Битва при Фермопилах
300 спартанцев. Битва при Фермопилах

Первый русский роман о битве при Фермопилах! Военно-исторический боевик в лучших традициях жанра! 300 спартанцев принимают свой последний бой!Их слава не померкла за две с половиной тысячи лет. Их красные плащи и сияющие щиты рассеивают тьму веков. Их стойкость и мужество вошли в легенду. Их подвиг не будет забыт, пока «Человек звучит гордо» и в чести Отвага, Родина и Свобода.Какая еще история сравнится с повестью о 300 спартанцах? Что может вдохновлять больше, чем этот вечный сюжет о горстке воинов, не дрогнувших под натиском миллионных орд и павших смертью храбрых, чтобы поднять соотечественников на борьбу за свободу? И во веки веков на угрозы тиранов, похваляющихся, что их несметные полчища выпивают реки, а стрелы затмевают солнце, — свободные люди будут отвечать по-спартански: «Тем лучше — значит, станем сражаться в тени!»

Виктор Петрович Поротников

Приключения / Исторические приключения