Читаем Князь Кий полностью

— Я теж так думаю, — відповів той. Кий трохи почервонів.

— Молодий я, молодший за вас…

Та Ходота перебив його:

— Молодий, та бувалий! А я хіба старий?.. Не відмовляйся, Кию! Князь Гордомисл розумно розсудив. На твоїй землі — і кермо влади в твої руки! А ми допоможемо…

— Ну, що ж — хай буде так, — погодився Кий і знову наповнив корці ситою. — Тоді послухайте, як я мислю наш похід…

— Слухаємо, князю.

— Передусім треба знищити Родень і Чорного Вепра. А туди найзручніше добиратися по Дніпру… Я не маю такої кількості човнів, щоб посадити все своє військо, тому частину, на конях, пошлю суходолом…

— Думаю, що ми з князем Xодотою зможемо посадити на кожен свій човен по кілька твоїх воїв, Кию, — сказав Гордомисл. — А для решти збери всі човни, які тільки знайдеш поблизу на Дніпрі та Почайні. Краще нам триматися разом і не розділяти війська, а суходолом послати лише летючий кінний загін, щоб вивідав, де ворог…

— Дякую, князю. Так, безперечно, буде найкраще. Я відразу ж пошлю своїх людей збирати і лагодити човни… А ти, Щеку, — звернувся він до брата, — очолиш кінний загін…

— Гаразд, князю, — тріпнув кучерями Щек. — Скільки взяти?

— Думаю, сотні дві або три досить, — і повернувся до стрия Межамира: — А ти, стрию, йди на Поділ і зі своїм родом приготуй лодії і човни. І не забудь про припаси для війська…

— Зроблю, синовцю, — підвівся Межамир. — Будуть і човни, і припаси… — Не турбуйся!

Порішивши з цими невідкладними ділами, князі знову взялися до учти. І ще довго їхні повеселілі голоси лунали на високій Києвій горі.


* * *


Опівночі в хижу зайшов Тугий Лук, що оберігав сон князя, і затермосив Кия за плечі. Той кинувся:

— Що? Ранок уже?

— Ні, прибув Ясен.

— Прибув Ясен? — з Кия сон мов рукою зняло. — Клич його сюди! Та швидше! І вогню принеси!

Він схопився з постелі, навпомацки застебнув комір сорочки. В грудях схвильовано забухало серце. Що ж його жде зараз — радість чи горе? Яку вістку почує — жива Цвітанка, живі хлопці чи їх немає і ні на що навіть сподіватися?

До хижі в супроводі Тугого Лука, що ніс у руці смолоскип, ступив Ясен. Був він страшенно стомлений і ледве тримався на ногах.

— Ну, що, друже? схопив його за плечі Кий. — Де Цвітанка? Де хлопці?

— Не знайшов я їх, князю…

У Кия опустилися руки, а з грудей вирвався болісний вигук:

— О боги!

— Але кажуть — вони живі й здорові, — поспішив заспокоїти його Ясен. — Не горюй, князю!..

— Живі й здорові? Звідки дізнався?

— Від Малка… Пам'ятаєш — був такий отрок у Чорного Вепра?

— Як не пам'ятати!

— Ми випадково натрапили на нього в лісі, коли він конав на мурашнику, і врятували від мученицької смерті, — і Ясен розповів усе, що почув від отрока: про втечу Цвітанки, про погоню за нею, про те, як Хорив і Боривой відбили дівчину.

— Де ж вони зараз?

— Одним богам це відомо.

— Чому ж не знайшов їхніх слідів? Чому не шукав, а прибув до мене з порожніми руками?

Ясен винувато усміхнувся.

— Я прибув не з порожніми руками…

— Що ж ти привіз?

— Вість… Вона змусила мене гнати без передиху день і ніч і потривожити твій сон…

— Що ж це за вість?

— Чорний Вепр і Ернак замислили добратися до нас аж сюди… Зненацька напасти — і погромити!

— Ось як!.. Звідки такі відомості?

— Від Малка.

— А не хитрість це Чорного Вепра?

— Ні, поглянь на отрока — сам пересвідчишся, що він не бреше, — і Ясен гукнув у двері: — Введіть хлопця!

Два молоді вої ввели попідруки третього, стали посеред хижі. Кий узяв смолоскипа — посвітив собі. І вжахнувся: замість молодого вродливого юнака, яким пам'ятав отрока, побачив страшне, розпухле обличчя, до крові покусане комахами. Крізь вузенькі щілинки очей текли сльози, із виразок сочилася сукровиця.

— Посадіть його на лаву!

Вої посадили Малка на Києве ліжко, заслане кожухом, і він важко сперся спиною на смолисту соснову стіну.

— Ти справді Малк?

— Так, — ледь чутно прошепотів хлопець.

— Що тобі відомо про похід Ернака і Чорного Вепра на мене?

— Остерігайся, Кию… Вони змовилися найближчим часом знищити тебе і весь твій рід!

— Я це вже чув.

— Але ти, мабуть, не знаєш, що Чорний Вепр ждатиме Ернака день, два або й три біля витоку Росави… В Холодній долині вони мають з'єднатися і разом вирушати на тебе…

Це була новина надзвичайна, і Кий відразу зрозумів її значення для наступного походу. Однак все ще в глибині серця ворушився сумнів. А якщо Малк підісланий Чорним Вепром? Чи це не пастка?

Тому спитав:

— Звідки тобі відомо це?

— Від Крека, котрий не таївся, розповідаючи Чорному Вепрові… А той теж не боявся, що я чув, бо вже на той час прирік мене до страти…

— Скільки у Чорного Вепра війська?

— Тисяч п'ять або шість… Наших зовсім мало… А то все гунни, яких прислав йому Ернак…

Малкові було важко говорити, з його об'їдених, обкусаних уст зривалися початки слів і зразу глухли. Дивлячись на муки хлопця, Кий поволі переконувався, що він говорить правду. Коли б Чорний Вепр хотів заманити русів у пастку, то не піддавав би свого вірного воя такому жахливому випробуванню і мордуванню.

Перейти на страницу:

Похожие книги

300 спартанцев. Битва при Фермопилах
300 спартанцев. Битва при Фермопилах

Первый русский роман о битве при Фермопилах! Военно-исторический боевик в лучших традициях жанра! 300 спартанцев принимают свой последний бой!Их слава не померкла за две с половиной тысячи лет. Их красные плащи и сияющие щиты рассеивают тьму веков. Их стойкость и мужество вошли в легенду. Их подвиг не будет забыт, пока «Человек звучит гордо» и в чести Отвага, Родина и Свобода.Какая еще история сравнится с повестью о 300 спартанцах? Что может вдохновлять больше, чем этот вечный сюжет о горстке воинов, не дрогнувших под натиском миллионных орд и павших смертью храбрых, чтобы поднять соотечественников на борьбу за свободу? И во веки веков на угрозы тиранов, похваляющихся, что их несметные полчища выпивают реки, а стрелы затмевают солнце, — свободные люди будут отвечать по-спартански: «Тем лучше — значит, станем сражаться в тени!»

Виктор Петрович Поротников

Приключения / Исторические приключения
Десант в прошлое
Десант в прошлое

Главный герой этого романа, написанного в жанре "Альтернативная история", отнюдь не простой человек. Он отставной майор-разведчик ГРУ, занимавшийся когда-то радиоразведкой за рубежом. Его новый бизнес можно смело назвать криминальным, но в то же время исполненным некоего благородства, ведь он вместе со своими старыми друзьями долгое время "усмирял" крутых, превращая их в покорных "мулов" и делал бы это и дальше, если бы однажды не совершил мысленное путешествие в прошлое, а затем не стал совершенствоваться в этом деле и не сумел заглянуть в ужасное будущее, в котором Землю ждало вторжение извне и тотальное уничтожение всего живого. Увы, но при всем том, что главному герою и его друзьям было отныне открыто как прошлое, так и будущее, для того, чтобы спасти Землю от нашествия валаров, им пришлось собрать большую команду учёных, инженеров-конструкторов и самых лучших рабочих, профессионалов высочайшего класса, и отправиться в прошлое. Для своего появления в прошлом, в телах выбранных ими людей, они выбрали дату 20 (7) мая 1905 года и с этого самого дня начали менять ход всей мировой истории, готовясь к тому, чтобы дать жестокому и безжалостному врагу достойный отпор. В результате вся дальнейшая история изменилась кардинальным образом, но цена перемен была запредельно высока и главному герою и его друзьям еще предстоит понять, стоило им идти на такие жертвы?

Александр Абердин , Александр М. Абердин , Василий Васильевич Головачев , Василий Головачёв , Станислав Семенович Гагарин

Фантастика / Исторические приключения / Альтернативная история / Боевая фантастика / Попаданцы