Коханці Юстиції

Усі подальші дії фальшивого священика — це суцільні шахрайські гастролі в околицях Львова. Він відправляє пародійні служби у Глібовичах, Грибовичах, Брюховичах і Ку-ровичах, дає блюзнірські шлюби в Пасіках Зубрицьких, Волі Баранецькій, Зимній Воді та Судовій Вишні, протизаконно сповідає, причащає і хрестить дітей у Винниках, Липниках, Сокільниках, Козельниках. При цьому гребе грошву лопатою, п’є й гуляє, а чималі заощадження накопичує у щойно відкритій філії Міжнародного Вест-Індського банку. Проте головні надприбутки Альберт Вироземський одержує від продажу підробних індульґенцій та — у пригоді стало давнє ремесло — картярських фокусів на релігійну тематику. Широкі рукави його коричневої сутани надійно прикривають кожну крапле-ну карту. При цьому навряд чи мають рацію ті, хто стверджує, начебто з певного дня він ще й починає демонструвати на ярмарках монастирських немовлят з наспинними надрізами для крилець. Останні мали би свідчити про чудесне зачаття та ангельську природу.

Махінації Вироземського з відправами й таїнствами могли б тривати хтозна як довго, якби не його коханки. Річ у тім, що нечестивий Альберт завжди пильнував, щоб їх у нього було не більше, хоч і не менше дванадцяти. При цьому наймолодшій з них не виповнилося й одинадцяти рочків, а найстаршій перевалило за вісімдесят сім. У прекрасній статі він понад усе цінував різноманітність і новизну, через що персоналії коханок зазнавали періодичної ротації. Але перевищення числа дванадцять здавалось йому нерозумною надмірністю та протиприродною розбещеністю. В його амурному реєстрі того року числилися такі перлини, як чорношкіра танцівниця з прикордонного нічного клубу в Мостиськах, золотозуба підстаростиха зі Старого Села, що свого часу позувала самому Рубенсові, чи активно протеґована в середовищі гірських розбійників Міс-Турківський район за попередній рік.

Проте біда підстерегла Вироземського в ліжку ще однієї фаворитки — то була Вульшка Бібрська, молоденька відьма-де-бютантка, з волоссям і хвостиком, фарбованими на червоно, владолюбна й ревнива. Маючи доволі стійкий потяг до латексу і жорстоких за формою тілесних розваг, Вульшка зі самого початку встановила для їхніх з Альбертом стосунків надзвичайно високий больовий поріг. Тіло Вироземського дуже швидко вкрилося незліченними слідами її цілунків та укусів. Після кожного з побачень бідолаха-штукар ледве волочив ноги і щоразу змушений був добряче відлежатися в безпечному, себто недосяжному для Вульшки місці. Насправді йому слід було би просто втекти, а відтак триматися від неї подалі. Проте Альберт Вироземський не міг цього вдіяти з однієї надзвичайно простої причини — кохання. У своїх почуттях до Вульшки він зайшов так далеко, що серце його, донедавна тверде й цинічне, болісно стискалося, а потім завмирало від самої лише назви Вульшчи-ного містечка. Щойно хтось поруч із ним згадував про Бібрку й вимовляв це слово (байдуже, з якого приводу та в якому сенсі), як Альберт жахливо полотнів і ледь не трусився. До Бібрки він готовий був ходити тричі на тиждень — і не лише пішки, але й, ніби якийсь останній кармеліт, босо.

Аґресивно-диктаторський характер Вульшки невдовзі показав себе в тому, що вона почала вимагати від Вироземсько-го цілковитої моногамії. Жодна інша з його коханок не мала права не те що на мимолітну появу в його житті, а й загалом на існування. Користуючись усілякими відьомськими засобами та послугами цілої ватаги добровільних і не надто інформаторів, Вульшка примудрялася контролювати Альберта так жорстко, що тому, аби й надалі дотримуватися власного принципу, як він його називав, прекрасної дванадцятки, доводилося шалено крутитися й конспірувати ледь не кожен свій порух. Протягом певного періоду йому почало здаватися, що все гаразд і таємні зустрічі з іншими одинадцятьма коханками залишаються суто його та їхньою таємницею.

Вульшка ж тим часом терпляче, не подаючи наразі вигляду, збирала й систематизувала факти і випадки всіх його зрад. Дізнаючися по черзі про перших трьох Альбертових пасій, вона лише грала вилицями на милому напівдитячому личку. Яке ж було її здивування, коли з часом з’ясувалося, що їх аж п’ять! За здивуванням прийшло потрясіння, а кулачки самі собою стиснулися так, що з-під нігтів бризнула кров: їх у нього семеро! На звістці про дев’яту вона зімліла. Коли настала черга десятої, Вульшка сягнула цілковитого дна розпачу і приготувала собі отруйний настій, пара ковтків якого ґарантовано допомогла б їй заспокоїти муки й перейти до іншого трибу існування. Від самогубства її врятувала тільки новина про одинадцяту й останню суперницю. Вульшка вичекала ще трохи — щоб упевнитися, що актуальний список Вироземського завершено й коло причетних остаточно встановлено.

Що ж до Альберта, то він і далі вважав себе феноменально спритним пролазою і про найновіші результати Вульшчиних розслідувань аніскільки не здогадувався. Година помсти насувалася дедалі ближче.