Читаем Коханці Юстиції полностью

9. Рештки білих росіян у складі т. зв. донських козачих груп. У грабежах цивільного населення традиційно перевершують усіх інших.

Усі воюють проти всіх, і всі всіх убивають. А найбільше дістається неозброєному цивільному населенню. Грабунки, побиття і зґвалтування виявляються чи не найм’якшими формами розправи над тими, хто має нещастя опинитись in a bad time and a bad place[34]. Виникають цілі категорії найризиковані-ших посад і суспільних функцій. Серед найчастіше катованих і страчуваних — священики, сільські старости, дрібні урядники, лісничі та лікарі. Передостанні з огляду на професійні обов’язки мусять контактувати з усіма сторонами й відповідно з кожною конфліктувати. Лікарів же іноді викликають просто з дому для надання невідкладної допомоги пораненим. Урятувавши чиїсь життя, самі лікарі, наче відомий мавр, який зробив свою справу, позбуваються життя власного і додому більше ніколи не приходять.

Мова відразу реаґує на всі ці жахні реалії новими евфеміз-мами. До прикладу, цілком фатального сенсу набуває дієслово «забрати». Коли в певному колі напівпошепки говориться, що «вночі прийшли такі-то і забрали Такого-то або Таку-то», це ледь не стовідсотково означає страту. Додаткової мутності ситуація набуває через те, що майже ніколи не відомо, хто саме були «такі-то, котрі прийшли і забрали»: фактично всі сторони при виконанні своєї кривавої роботи маскуються під інших і видають себе за власних ворогів. І якщо азербайджанців або киргизів ще якось можна відрізнити від мадярів, то польськомовних шуцаків уже ніяк не відрізниш від бойовиків Армії Крайової. Тим більше — якщо українські повстанці одягнуть мундири українських поліцистів, яких вони ж і розстріляли.

Взаємні поборювання та зради стають такою ж нормою повсякдення, що й екзекуції. Закон взаємного винищування означує ті роки як час найсудомнішої боротьби за виживання, а отже, час безкінечного місива над розстрільними ямами, взаємного розштовхування ліктями, час компроматів, незліченних доносів, клятвопорушень і зрад.

Час завербованих, розвербованих і перевербованих таємних колаборантів.

Час подвійних, потрійних (і більше) аґентів.

Одним із таких став урешті «Сансара», про якого ця історія. Але він з’явиться ще не тут, а трохи пізніше.

6

Німецькі окупанти як найпотужніша зі сторін, офіційно наділена владою, справу свого нового порядку відверто провалили. Причина цього передусім у тих внутрішніх чварах, які роздирали не тільки верхівку, але й усі нижчі рівні Третього Райху. Тому поведінка нацистів у ситуації перманентного багатостороннього протистояння всіх з усіма виразно амбівалентна. І звідси безпорадна. Й через це дедалі запекліша в репресіях.

З одного боку, нацисти як влада мали, здавалося б, об’єктивну потребу стабільності та спокою, тим більше в реґіоні з настільки одностайними та стійкими антисовітськими настроями, в рази підсиленими звалищами понівечених трупів, що їх совіти, немов на добру згадку про себе, ефектно покинули перед відступом.

З іншого ж — якраз вони, німаки, й показали себе найбільшими провокаторами і розпалювачами всіх локальних воєн, передусім українсько-польських. Саме вони насилали українську поліцію, а згодом і дивізійників винищувати громади, в яких виразно переважало польське населення. Там же, де переважало українське, за їхнім наказом орудували польські шуцаки, ліквідуючи «банди Бандери» цілими родинами і поселеннями.

Ще з іншого боку, загравшись у своє специфічне «розділяй та владарюй», нацистська влада й незчулась, як стала інструментом, використовуваним фактично кожною зі сторін для винищування іншої. Всі вбивали всіх, але не завжди в безпосередньому смертельному зіткненні. Іноді вистачало здати ворога німцям, а ті вже якнайкраще виконували свою катуваль-но-розстрільну справу. При цьому зрада зовсім не вважалася зрадою, а виконанням патріотичного чину. Приклад із польською пасією друга «Джема», яка передала ґестапо список нещасних підлітків-конспіраторів, є лише маленьким епізодом у безкінечно довгій ланцюговій реакції взаємних підставлянь і поборювань чужими руками. Тому в цьому сенсі колаборантами і зрадниками були знову ж таки фактично всі.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Рыбья кровь
Рыбья кровь

VIII век. Верховья Дона, глухая деревня в непроходимых лесах. Юный Дарник по прозвищу Рыбья Кровь больше всего на свете хочет путешествовать. В те времена такое могли себе позволить только купцы и воины.Покинув родную землянку, Дарник отправляется в большую жизнь. По пути вокруг него собирается целая ватага таких же предприимчивых, мечтающих о воинской славе парней. Закаляясь в схватках с многочисленными противниками, где доблестью, а где хитростью покоряя города и племена, она превращается в небольшое войско, а Дарник – в настоящего воеводу, не знающего поражений и мечтающего о собственном княжестве…

Борис Сенега , Евгений Иванович Таганов , Евгений Рубаев , Евгений Таганов , Франсуаза Саган

Фантастика / Проза / Современная русская и зарубежная проза / Альтернативная история / Попаданцы / Современная проза
Женский хор
Женский хор

«Какое мне дело до женщин и их несчастий? Я создана для того, чтобы рассекать, извлекать, отрезать, зашивать. Чтобы лечить настоящие болезни, а не держать кого-то за руку» — с такой установкой прибывает в «женское» Отделение 77 интерн Джинн Этвуд. Она была лучшей студенткой на курсе и планировала занять должность хирурга в престижной больнице, но… Для начала ей придется пройти полугодовую стажировку в отделении Франца Кармы.Этот доктор руководствуется принципом «Врач — тот, кого пациент берет за руку», и высокомерие нового интерна его не слишком впечатляет. Они заключают договор: Джинн должна продержаться в «женском» отделении неделю. Неделю она будет следовать за ним как тень, чтобы научиться слушать и уважать своих пациентов. А на восьмой день примет решение — продолжать стажировку или переводиться в другую больницу.

Мартин Винклер

Современная русская и зарубежная проза / Современная проза / Проза