Колиска для кішки

Найвища точка острова, гора Мак-Кейб, мала одинадцять тисяч футів над рівнем моря. Столиця — Болівар, «…надзвичайно сучасне місто, розташоване при гавані, де можна розмістити весь флот Сполучених Штатів». Головні предмети експорту — цукор, кава, банани, індиго та ремісницькі вироби.

«А спортсмени-рибалки визнають, що Сан-Лоренцо є, безперечно, столицею акул».

Я не міг збагнути, як Франклін Гоніккер, не закінчивши навіть середньої освіти, здобув собі таку посаду. Часткову відповідь я знайшов у нарисі про Сан-Лоренцо, під яким стояв підпис «Папи» Монсано.

«Папа» писав, що Френк був архітектором «Генерального плану Сан-Лоренцо», до якого входили нові дороги, електрифікація сільської місцевості, фабрики з переробки відходів, готелі, лікарні, поліклініки, залізниця — а це робочі місця. Хоча нарис був коротким та помітно відредагованим, «Папа» п’ять разів назвав Френка «…справжнім сином, кров від крові, доктора Фелікса Гоніккера».

Від цього вислову аж пашіло канібалізмом.

«Папа», вочевидь, відчував, що Френк — це шматочок магічного м’яса, з якого був створений його старий батько.

39 Фата-морґана

Картина стала дещо яснішою завдяки іншому нарисові з буклета — пишномовному оповіданню під назвою «Що знайшов у Сан-Лоренцо один американець». Я майже впевнений, що автором був невідомий найнятий писака. Але підписав її генерал-майор Франклін Гоніккер.

У нарисі Френк розповідав, як залишився на напівзатопленій великій яхті в Карибському морі. Він не пояснив, що робив на тій яхті та чому залишився сам. Утім, він натякнув, що пунктом відправлення була Куба.

«Розкішне приватне судно потопало, а з ним — і моє беззмістовне життя, — читав я в нарисі. — За чотири дні я з’їв лише дві галети й одну чайку. Спинні плавники акул-людожерів розрізали хвилі теплого моря навколо мене, а від баракуд із гострими, мов голки, зубами ці хвилі кипіли.

Я звів погляд до неба, щоб прийняти будь-яку долю, яку Творець визначив для мене. І тут мені в очі впала сяюча вершина, що височіла понад хмарами. Чи була це фата-морґана — міраж, жорстокий обман зору?»

На цьому місці я зупинився і пішов шукати пояснення — що таке фата-морґана. Виявилося, що це метафорична назва міражу, названого ім’ям Морґани Ле-Фей — чародійки, котра жила на дні озера. Фата-морґана найчастіше з’являлась у Мессінській протоці між Калабрією та Сицилією. Одним словом, нічого, крім поетичних дурниць.

Однак те, що Френк помітив зі своєї потопаючої яхти, було не жорстокою фата-морґаною, а вершиною гори Мак-Кейб. Тоді лагідне море винесло Френка з його яхтою до скелястого узбережжя Сан-Лоренцо, начебто Господь побажав, щоб він туди дістався.

Френк зійшов на берег і спитав, де він знаходиться. У нарисі ані слова не було про те, що цей сучий син мав при собі уламок льоду-дев’ять у термосі.

Паспорта Френк не мав, тож його запроторили до в’язниці в столичному місті Болівар. Туди до нього навідався «Папа» Монсано, який волів з’ясувати, чи справді Френк є кровним родичем безсмертного Фелікса Гоніккера.

«Я підтвердив, що це так, — казав Френк у нарисі. — З того моменту всі дороги до успіху відкрились для мене на Сан-Лоренцо».

40 Дім надії та милосердя

Сталося так — «так мало статися», — сказав би Боконон, — що я мусив поїхати до Сан-Лоренцо. Один журнал замовив мені статтю — не про «Папу» Монсано чи Френка, а про Джуліана Касла, американського цукрового мільйонера, котрий у віці сорока років за прикладом доктора Aльберта Швейцера заснував безкоштовну лікарню в джунглях, присвятивши своє життя нужденним людям іншої раси.

Каслова лікарня одержала назву «Дім надії та милосердя в джунглях». Джунглі знаходились на острові Сан-Лоренцо, серед диких кавових дерев на північному схилі гори Мак-Кейб.

Коли я полетів до Сан-Лоренцо, Джуліану Каслу було шістдесят.

Його цілковито неегоїстичне життя тривало вже двадцять років. У попередній, егоїстичний період він був знайомий читачам бульварної преси не менше, ніж Томмі Менвілл[9], Адольф Гітлер, Беніто Муссоліні та Барбара Гаттон[10]. Поганої слави він зажив через розпусту, пияцтво, порушення правил дорожнього руху й ухиляння від призову. Він мав особливий талант — розтринькувати мільйони, приносячи людству тільки горе.

Він одружувався п’ять разів, але мав лише одного сина.

Цей єдиний син, Філіп Касл, був управителем та власником готелю, де я планував оселитись. Готель звався «Каса Мона» на честь Мони Еймонс Монсано, білявої негритянки, яку я бачив на обкладинці додатка до нью-йоркської «Санди Таймс». Готель «Каса Мона», новісінький, був однією з трьох будівель, на тлі яких зобразили Мону.

Невидима, але невипадкова течія несла мене до Сан-Лоренцо — ще не розуміючи цього, я відчував, що підкоряюсь любові. Фата-морґана підказувала мені, як це гарно — бути коханим Мони Еймонс Монсано. Міраж став нездоланною силою в моєму безглуздому житті. Я гадав, що Мона подарує мені більше щастя, ніж усі жінки, яких я досі зустрічав.

41 Карас на двох осіб