Колиска для кішки

— Сніг лежав повсюди, але було тепло, — сказав Ньют. — Здавалось, ніби ми йдемо по білих квітах. Це було дуже дивно. У сусідніх котеджах нікого не було…

— Тільки в нас було опалення, — вставила Анджела.

— Нікого довкола на багато миль, — пригадував Ньют ніби здивовано, — ми з Френком зустріли великого чорного собаку на березі, лабрадора-ретривера. Ми кидали гілки у воду, а він приносив їх нам.

— А я поїхала до селища купити ще ялинкову гірлянду, — сказала Анджела. — Ми завжди прикрашали ялинку.

— Вашому батькові подобалась різдвяна ялинка?

— Він про це ніколи не говорив, — сказав Ньют.

— Йому подобалось, я знаю, — сказала Анджела. — Просто він не міг висловити своїх почуттів. Бувають такі люди.

— Бувають також інші, — сказав Ньют, знизавши плечима.

— Так чи інакше, — вела далі Анджела, — коли ми всі повернулися додому, то знайшли його в кріслі. — Вона похитала головою. — Не думаю, що він страждав. Здавалось, ніби він просто спить. Він виглядав би інакше, якщо б йому було хоч трохи боляче.

Любляча дочка оминула найцікавіший момент цієї історії. Вона пропустила той факт, що того ж самого вечора вона, Френк та малий Ньют розподілили лід-дев’ять, створений їхнім померлим батьком.

53 Президент «Фабрі-Теку»

Анджела заохочувала мене дивитися далі.

— Ось це я сама, хоча повірити важко.

Вона показала мені дівчину-підлітка шести футів на зріст, одягнену в парадну уніформу оркестру Іліумської середньої школи. У руках у неї був кларнет. Її волосся було підібране під оркестрову шапочку. Вона усміхалась весело й сором’язливо.

А потім Анджела, жінка, якій Бог не дав жодних засобів для приваблення протилежної статі, показала мені портрет свого чоловіка Гаррісона Ч. Коннерса.

Я був приголомшений. Анджелин чоловік був надзвичайно гарний і, судячи з виразу його обличчя, добре це розумів. Такий собі чепурун з лінивим та хижим поглядом донжуана.

— А що… а чим він займається? — спитав я.

— Він президент компанії «Фабрі-Тек».

— Електроніка?

— Навіть якщо б я знала, не могла б вам сказати. Це дуже секретна урядова справа.

— Зброя?

— Щось для війни в усякому разі.

— Де ж ви познайомились?

— Він працював асистентом у лабораторії батька, — сказала Анджела. — Потім поїхав до Індіанаполіса й заснував там «Фабрі-Тек».

— Отже, ваш шлюб був щасливим завершенням довгого роману?

— Ні. Я навіть не знала, чи взагалі він мене помічав. Мені він здавався дуже гарним, але до смерті Батька він не звертав на мене уваги. Якось він приїхав до Іліума. Я сиділа в нашому старому, великому домі й думала, що моє життя скінчилось…

Вона розповіла мені про важкі дні та тижні, що настали після смерті батька.

— Ми з маленьким Ньютом були самотні в тому великому домі. Френк зник, а ми з Ньютом жили тихіше, ніж привиди. Я віддала все своє життя турботам про батька: везти його до роботи і з роботи, закутувати його, коли було холодно, та розкутувати, коли тепло, примушувати його їсти, оплачувати його рахунки. Аж раптом усе це зникло — мені нічого було робити. Близьких друзів у мене ніколи не було, не залишилось поряд ані душі, крім Ньюта.

— Аж тут, — продовжила вона, — хтось постукав у двері — і увійшов Гаррісон Ч. Коннерс. Нікого прекраснішого мені не доводилось бачити. Він увійшов, ми поговорили про останні дні батька та про старі часи… — Анджела ледве стримувала сльози. — Через два тижні ми одружились.

54 Комуністи, нацисти, монархісти, парашутисти та дезертири

Повернувшись до свого крісла, пригнічений тим, що Френк відібрав у мене Мону Еймонс Монсано, я знову взявся читати рукопис Філіпа Касла.

У покажчику я пошукав Монсано, Мона Еймонс, знайшов посилання до Еймонс, Мона.

Я знайшов у покажчику Еймонс, Мона. Перелік номерів сторінок за цим іменем був не менший, ніж за іменем самого «Папи» Монсано.

Після Еймонс, Мона, знаходився Еймонс, Нестор. Я знайшов кілька сторінок, де розповідалося про Нестора, і вияснив, що він був батьком Мони, за походженням — з Фінляндії, за фахом — архітектор.

Нестор Еймонс потрапив у полон до росіян. Коли почалась Друга світова війна, його визволили німці. Але вони не дали йому повернутися додому, натомість примусили працювати в інженерному підрозділі вермахту, що відправили боротись із югославськими партизанами. Там його взяли в полон четники, сербські партизани-монархісти, а потім партизани-комуністи, які напали на четників. Італійські парашутисти, які напали на комуністів, звільнили Еймонса й відправили до Італії.

Італійці примусили його проектувати фортифікації на острові Сицилія. Він украв рибальський човен і втік до нейтральної Португалії.

Там він зустрів американця, який утік від призову, на ім’я Джуліан Касл.

Довідавшись, що Еймонс — архітектор, Касл запросив його приїхати на острів Сан-Лоренцо й розробити проект лікарні, яку він збирався назвати «Дім надії та милосердя в джунглях».

Еймонс погодився. Він зробив проект лікарні, оженився з тубільною жінкою на ім’я Селія, дав життя найпрекраснішій дочці й помер.