Колиска для кішки

— І не намагайтеся, — сказав він. — Можете прикидатись, що розумієте.

Так от, це дуже корисна порада, я почувався п’яним занудою. Касл пригадав іще один вірш:

Тигр, як завше, полює,

А пташина літає.

А людина

«Чому?» та «Чому?» все питає,

Пташка втомлена сяде,

Тигр засне неодмінно,

А людина промовить, що все зрозуміла.

— Що це і звідки? — спитав я.

— Звідки ж це може бути, як не з «Книг Боконона»?

— Я б хотів почитати ці книги.

— Це нелегка справа, — сказав Касл. — Книги не надруковані. Вони рукописні. До того ж канонічного тексту не існує, бо Боконон щодня додає щось до нього.

— Релігія! — хмикнув малий Ньют.

— Перепрошую? — сказав Касл.

— Бачите кішку? — спитав Ньют. — А колиску для кішки?

82 За-ма-кі-бо

Генерал-майор Франклін Гоніккер не приїхав і на вечерю.

Він подзвонив, наполягаючи на тому, щоб говорити зі мною і більше ні з ким. Мені він сказав, що сидить біля ліжка «Папи», що «Папа» вмирає в нестерпних муках. Було чутно, що Френк наляканий і почувається самотнім.

— Слухайте, — сказав я, — чому б мені не повернутись до готелю, а потім, коли криза мине, ми могли б зустрітись?..

— Ні, ні, ні! Залишайтесь там! Я хочу, щоб ви були там, де я зможу вас знайти будь-коли!

Генерал-майор так панічно боявся, щоб я не вислизнув з його рук, що я також почав чогось боятись, хоча не міг здогадатися, нащо я потрібен Френку.

— Може, ви поясните, чому вам треба зустрітися зі мною? — спитав я.

— Не по телефону!

— Щось пов’язане з вашим батьком?

— Щось пов’язане з вами.

— Що ж я зробив?

— Ви маєте щось зробити невдовзі.

Поза голосом Френка на тому кінці лінії заквоктала курка. Потім я почув, як відчиняються двері, звідкись лунала мелодія ксилофона. Та сама мелодія — «Коли настане вечір». Потім двері зачинились, і я більше нічого не почув.

— Я був би вам дуже вдячний, якщо б ви хоч трохи натякнули мені, чого від мене хочете, я ж маю подумати і вирішити, — сказав я.

— За-ма-кі-бо.

— Що?

— Це такий боконістський вислів.

— Я не знаю жодних боконістських слів!

— Джуліан Касл там є?

— Так.

— Спитайте в нього, — сказав Френк. — Мені треба йти.

Він поклав слухавку. Тоді я спитав Джуліана Касла, що значить «за-ма-кі-бо».

— Бажаєте повну відповідь чи скорочену?

— Почнемо зі скороченої.

— Доля. Неминучість долі.

83 Доктор Шліхтер Фон КеніґСвальд наближається до точки рівноваги

— Рак, — сказав Джуліан Касл за обідом, коли я повідав йому, що «Папа» вмирає в муках.

— Рак чого?

— Майже всього. Ви казали, він знепритомнів сьогодні на трибуні?

— Саме так, — сказала Анджела.

— Це наркотики подіяли, — зауважив Касл. — Він дійшов такого стану, коли дія ліків і біль урівноважились. Збільшити дозу наркотиків — значить убити його.

— А я б краще вбив себе, — пробурмотів Ньют. Він сидів на високому складному стільці, який завжди возив із собою, їдучи гостювати. Стілець був зроблений з алюмінієвих трубок та полотна. — Це краще, ніж підкладати словник, атлас і телефонну книгу, — сказав він, розкладаючи стілець.

— Капрал Мак-Кейб так і вчинив, — сказав Касл. — Призначив свого мажордома спадкоємцем, а потім застрелився.

— Теж від раку? — спитав я.

— Чесно кажучи, не знаю. Не думаю, що так. Скоріше, він не витримав тягаря своєї ролі, жорстокість виїла його душу. Але це тільки мої припущення, бо все відбувалось іще до мене.

— До чого ж у нас веселі розмови, — сказала Анджела.

— Думаю, усі присутні згодяться з тим, що ми живемо в дуже веселий період, — сказав Касл.

— Але ж, — сказав я йому, — ви маєте чимало причин бути життєрадісним, зважаючи на те, яким добрим справам ви присвятили себе.

— Колись у мене була яхта, знаєте.

— Я не бачу, який зв’язок…

— Володіти яхтою — це теж чимала причина, щоб радіти більше, ніж решта людей.

— Якщо ви не лікуєте «Папу», тоді хто? — спитав я.

— Один із моїх співробітників, такий собі доктор Шліхтер фон Кеніґсвальд.

— Німець?

— Мабуть, так. Він чотирнадцять років служив у військах СС. Шість із цих років був лікарем у концтаборі Освенцім.

— Тепер спокутує гріхи в «Домі надії та милосердя в джунглях», чи не так?

— Так, — сказав Касл, — і робить великі успіхи, рятує людей наліво і направо.

— Це йому зарахується.

— Так. Якщо він і надалі буде просуватись уперед у такому темпі, працюючи вдень і вночі, кількість людей, яких він врятував, зрівняється з кількістю тих, кого він убив, десь так у році 3010-му.

Так з’явився на сцені ще один член мого карасу — доктор Шліхтер фон Кеніґсвальд.

84 Без світла

Через три години після вечері Френк усе ще не прибув додому. Джуліан Касл попрощався й пішов до себе, до «Дому надії та милосердя в джунглях».

Анджела, Ньют і я сиділи на терасі. Вогні Болівара гарно світилися внизу під нами. Над дахом адміністративної будівлі аеропорту Монсано здіймався великий сяючий хрест. Його повільно обертав механізм, і він поширював електрифіковану благодать на всі сторони світу.