Читаем Конотоп полностью

Відразу ж після Великої Конотопської битви гетьман Виговський відправляє Надзвичайне і Повноважне посольство на чолі з Юрієм Немиричем у Стокгольм до шведського короля. Український амбасадор має повноваження укласти унію між Україною і Швецією під назвою «Балто-Чорноморська дуга». Союз цей має передбачати негайну військову допомогу одній зі сторін іншій у разі ведення тією бойових дій. Будь з ким. Швеції цього й треба! Дізнавшись, що Московщина залишилась практично без збройних сил, шведський король Карл-Густав X негайно відправляє експедиційний корпус на Москву. Цар змушений підписувати договір про капітуляцію, за яким до Швеції беззастережно відходить Прибалтика і вся Північ. Гетьман Виговський тим часом укладає військово-політичні союзи з Молдовою і Трансильванією проти Польщі. Дочекавшись, поки Швеція впорається з Москвою, гетьман Виговський рішуче розриває Гадяцьку унію, чим обеззброює своїх опозиціонерів і повертає на свій бік Запорізьку Січ.

Польща, обурена таким непошанівком свого гонору, виповідає війну Україні, але в силу вступають військово-політичні угоди, і проти Польщі виступають Молдова з Трансильванією з півдня і Швеція з півночі. Затиснута з усіх боків, Річ Посполита розпадається як держава на свої складові — Польщу і Литву. Етнічні українські землі відходять до Великого князівства Руського, на чолі якого стоїть вже король Іван Перший (Виговський), якого визнають за монарха шведський король, молдавський господар і хан Криму.

Віртуальність № 10

Гетьман Виговський оголошує про орієнтацію на Туреччину. Турки дуже втішені і посилають на допомогу своєму новому васалу найліпше українське військо XVІІ ст. — яничарів (найліпше, звичайно, після запорожців). Яничари, як діти українських жінок, за генетичним покликом несподівано для себе проймаються українським патріотизмом і цілим 100-тисячним корпусом переходять у православну віру і присягають падишаху України-Руси Виговському. Кілька вдалих воєн з Москвою та Польщею, і Україна вже в етнічних кордонах, цілком незалежна держава, хоча номінально пов’язана васальними путами з Оттоманською імперією. Туреччина занепадає, Україна набирає сили і одним морським походом міняє диспозицію. Після українсько-турецької війни 1668-го року до України переходить Крим і Молдова (у васальну залежність), протоки Босфор і Дарданелли (у довічну власність як споконвічно православні води). Столиця Нової Руси переноситься в Константинополь…

Але це вже щось з моїм комп’ютером, який створює ці віртуальні моделі. Чи не вірус якийсь?


Газета «Кієвскіе весті»

Автовізій САМОЙЛЕНКОВ

Епохальна битва народів чи банальна жабомишодраківка[5]

Я даю собі чіткий звіт, що ризикую накликати на себе страшні нарікання з табору наших жовто-блакитних націоналпатріотів, але зараз я почну ламати стереотипи. І роблю це, перефразовуючи ільф-петровського персонажа — нечистого на руку Берлагу, не в інтересах правди, а в інтересах істини. Бо вона, істина, змушує писати правду. Тим більше, коли автор цих рядків усе бачив на власні очі. Так, ласкаві добродії, я там був і бачив увесь хід так званої Великої Конотопської битви. І хай патріоти зі Спілки письменників у черговий раз оголосять мене українофобом і брудознавцем, але не можу поступитися принципами вільної журналістики і свободи слова, тому відкрию справжню суть т.зв. ВКБ.

Перш за все необхідно визнати: справді в районі міста Конотопа навесні і влітку 1659-го року велись певні бойові дії з участю полків українського реєстрового козацтва, російських стрілецьких частин та дворянської кінноти, запорожців, польського континґенту та татарської орди. І справді угруповання під орудою гетьмана Івана Виговського завдало нищівної поразки російським силам. Це історичний факт, який навіть при бажанні не зіґноруєш.

Але чи була це епохальна «Битва народів» з контексту національно-визвольної боротьби, коли горді, незалежні народи (українці, поляки, татари та інші) об’єдналися у свободолюбиву коаліцію і дали відсіч зажерливому аґресору — великоросійському імперіалізму, як це подають дуже національно стурбовані щироукраїнські історики та публіцисти? Чи був це вияв української національної самоідентифікації в намаганні протистояти набираючому силу великоросійському імперському шовінізму? Чи, може, це, вдавшись до теорії етногенезу покійного дивака Лева Гумільова, молодий етнос (і це про українців -?), отримавши пасіонарний поштовх, змагається за свій життєвий простір? А може, це була справедлива війна, яку жертва аґресії веде проти аґресора?

Перейти на страницу:

Похожие книги

Адриан Моул и оружие массового поражения
Адриан Моул и оружие массового поражения

Адриан Моул возвращается! Фаны знаменитого недотепы по всему миру ликуют – Сью Таунсенд решилась-таки написать еще одну книгу "Дневников Адриана Моула".Адриану уже 34, он вполне взрослый и солидный человек, отец двух детей и владелец пентхауса в модном районе на берегу канала. Но жизнь его по-прежнему полна невыносимых мук. Новенький пентхаус не радует, поскольку в карманах Адриана зияет огромная брешь, пробитая кредитом. За дверью квартиры подкарауливает семейство лебедей с явным намерением откусить Адриану руку. А по городу рыскает кошмарное создание по имени Маргаритка с одной-единственной целью – надеть на палец Адриана обручальное кольцо. Не радует Адриана и общественная жизнь. Его кумир Тони Блэр на пару с приятелем Бушем развязал войну в Ираке, а Адриан так хотел понежиться на ласковом ближневосточном солнышке. Адриан и в новой книге – все тот же романтик, тоскующий по лучшему, совершенному миру, а Сью Таунсенд остается самым душевным и ироничным писателем в современной английской литературе. Можно с абсолютной уверенностью говорить, что Адриан Моул – самый успешный комический герой последней четверти века, и что самое поразительное – свой пьедестал он не собирается никому уступать.

Сьюзан Таунсенд , Сью Таунсенд

Проза / Современная русская и зарубежная проза / Проза прочее / Современная проза
Последний
Последний

Молодая студентка Ривер Уиллоу приезжает на Рождество повидаться с семьей в родной город Лоренс, штат Канзас. По дороге к дому она оказывается свидетельницей аварии: незнакомого ей мужчину сбивает автомобиль, едва не задев при этом ее саму. Оправившись от испуга, девушка подоспевает к пострадавшему в надежде помочь ему дождаться скорой помощи. В суматохе Ривер не успевает понять, что произошло, однако после этой встрече на ее руке остается странный след: два прокола, напоминающие змеиный укус. В попытке разобраться в происходящем Ривер обращается к своему давнему школьному другу и постепенно понимает, что волею случая оказывается втянута в давнее противостояние, длящееся уже более сотни лет…

Алексей Кумелев , Алла Гореликова , Игорь Байкалов , Катя Дорохова , Эрика Стим

Фантастика / Современная русская и зарубежная проза / Постапокалипсис / Социально-психологическая фантастика / Разное