Конотоп

— Містер президент, поки наші мушкетери винищують рештки московської дворянської кінноти, послухайте диспозицію, яку я уклав смиренно у нікчемній своїй уяві, але яко патріот і громадянин цієї держави, не можу мовчати.

— Ходімо, дяку, до мене в шатро, перекусимо ковбасою з часником та гарячим кулешем, бо я не їв уже чи не два дні, та й почастуємося чим Бог послав, — просто, майже як рівний рівному, запропонував мені генерал-президент м-р Виговскі.

На конях у супроводі кінних же секюріті, т.зв. сердюків, ми поїхали до ставки верховного головнокомандувача українських та союзницьких сил. Сіли в наметі до столу. Випили, бо ж християне, а не мусульмане, заїли ковбасою зі свинини, бо ж українці, а не іудеї, почали їсти зупу з телячих тельбухів, бо ж солдати, а не буддисти…

— Містер президент, зараз найсприятливіший момент для створення широкої антимосковської коаліції — треба укласти негайно Антицарський блок народів, закликати турецького імператора, шведського конунга, польського круля, хана Криму, господаря Молдови, виписати у північнокавказьких баронів Дику дивізію, а від прибалтійських президентів заанґажувати латвійських стрільців, укласти договір про дружбу та добросусідство з Московією, а наступного дня усією потугою вдарити на Москву. З ними інакше не можна! А ще треба негайно встановити зв’язки з сибірськими ханами, казанськими та астраханськими підпільниками, новгородськими сепаратистами, бійцями Опору на Дону, невдоволеними козаками на річці Яїк та командуванням збройних сил середньоазійських еміратів Хорезму та Бухари. І разом — на Москву!

— І що з того буде, вчений вельми чоловіче? — якось без ентузіазму спитав мене містер президент.

— А те, що Українська Держава постане у незалежній іпостасі не 24 серпня 1991-го року, а 30 червня 1659-го!

— Це ж завтра?! — вигукнув м-р Виговскі.

— Атож, містер гетьман, завтра ви зберете Всенародний конґрес українського народу і проголосите незалежну соборну суверенну Українську Державу!

— І що буде? — перестав жувати гамбургер гетьман-генерал.

— Не знаю, що буде, — чесно відповів я, — але не буде Малоросійської губернії, не буде зруйновано Запорізької Січі, не буде Московського патріархату православної церкви, не буде спалено Батурин, не буде малоросійського нарєчія, не буде Російської імперії, не буде Першої світової війни, не буде Лютневої революції, не буде Жовтневого путчу, не буде громадянської війни, не буде колгоспів, не буде голодомору 30-х, не буде масакри теж 30-х, не буде Другої світової війни, не буде голодомору 40-х, не буде геноциду проти наших нинішніх союзників — кримських татар, не буде атомної бомби, не буде блоку НАТО, не буде Третьої світової війни…

З того, як ошелешено дивився на мене президент Джон Виговскі, я втямив, що він мало чого второпав з моїх слів. А шкода, бо все могло бути інакше…

Газета «Вереск нації» Автовізій САМІЙЛЕНКО Реконструкція імперії: десять геополітичних віртуальностей

Конотоп — це те, що Марафонська битва для Еллади, «Бостонське чаювання» для Злучених Стейтів чи «Буря в пустелі-2» для іракського народу.

Конотоп — для Московського царства в XVІІ ст. — це Чечня для Російської федерації в кінці XX ст.

Конотопська битва — це провокація, за якою йдуть репресії, які, до речі, тривають донині, бо третя складова цієї тріади — революція — ще не наступила.

Козак — це унсовець пізнього середньовіччя.

Унсовець XVІІ ст. — це козак в автентичному інтер’єрі.

Український народ у XVІІ ст. створив народну самооборону, скорочено УНСО, іншими словами — козацтво.

У XVІІ ст. під Конотопом завершилась генеза імперського менталітету української нації.

Під Конотопом українці перемогли, бо грали проти мілітарних правил, які були встановили сильні тієї доби.

В подальшому Україна програла, бо почала грати за правилами сильних світу того.

А все могло бути інакше.

Висліди Великої Конотопської битви могли вилитись у 10 різних варіантів, один з яких таки справдився.

Отже

Віртуальність № 1

Під Конотопом перемогли москалі. Україна як держава і українці як нація припиняють своє існування. Все!

Віртуальність № 2