Конотоп

Тодішній український президент містер Джон Виговскі знав, що Злучених Стейтів нема і допомоги від країн з ринковою економікою не буде, тому шукав опори у автентичних українських національних силах. Хоча задля свободи слова і права на вільний обмін інформацією необхідно згадати, що до боротьби за ідеали свободи і демократії український президент м-р Виговскі залучив і союзників: напівдемократичну Польщу та цілком авторитарний Крим. А зараз дозволю собі значний відступ, бо це ми мусимо знати.

Політологічні шкіци.

У середині XVІІ століття політичні режими країн-учасників обсервованої вашим чемним кореспондентом війни і, прецінь, Великої Конотопської битви, були такими:

Україна. Режим — демократичний. Представники усіх гілок влади обираються всезагальними виборами на основі рівних виборчих прав для усіх верств населення. З чотирьох гілок влади найслабшими є третя і четверта. Особливо, малорозвинута остання, бо Україна не виробляє власного паперу, а журналісти отримують грошове утримання від чільників другої влади, суть від президентської адміністрації, губернаторів, міністрів та комендантів військових залог. Вищим органом першої (законодавчої) гілки влади є Всенародний Конґрес, т.зв. Чорна рада, у роботі цієї демократичної інституції міг взяти участь будь-який громадянин України, незалежно від класового походження і майнового стану. Конґрес обирає голову виконавчої влади — президента-гетьмана, який утворює виконавчу вертикаль: призначає міністрів (генеральну старшину), губернаторів (полковників) та префектів (сотників), яких затверджують місцеві ради. Міста управляються на основі маґдебурзького права. Економіка базується на засадах вільного ринку, конкурентного змагання та приватної власности, зокрема на землю. Державним коштом утримуються адміністрація, армія та заклади народної освіти.

Збройні сили України формуються на професійних засадах, основу їх складають реґулярні козацькі полки, а також добровільне збройне формування — Запорізька Січ. У час війни президент-гетьман, він же верховний головнокомандувач, має право за кошти державного бюджету формувати Іноземний леґіон з числа найманців, т.зв. «солдатів фортуни» або «диких гусей». Під час згаданої суть україно-московської війни президент Виговскі наймав фахівців мілітарної справи з числа німецького, волоського (представники молдово-румунської етнічної спільноти) та сербського континґенту.

Польща. Режим — квазідемократичний. Електоральних прав позбавлено всіх верств населення, крім шляхетської (аристократи-землевласники). Вищим ораном законодавчої влади є Конґрес шляхти, т.зв. Сойм, постанови якого, як правило, ніколи ніким не виконуються. Сойм обирає керівника виконавчої влади, т.зв. круля, який не має ні реальної влади, ні реальних повноважень.

Влада в державі утримується фінансово-мілітарними диктаторами регіонального рівня, т.зв. маґнатами. Кожен маґнат має свою територію, армію, підданих, дехто навіть карбує власні гроші.

Реґулярної армії Польща не має, а збройні сили формуються за рахунок власних армій маґнатів.

Самоназва Польщі — Res Publіca, перекладена польською мовою, що звучить як Жеч Посполита.

Основою економіки Польщі є землеробство, що функціонує на засадах рабовласництва. Характерною особливістю рабовласницького ладу Польщі є те, що аристократи-землевласники набирають рабів не з числа військовополонених, а з числа своїх пауперизованих (суть дуже немаєтних) співгромадян, одного з ними етнічного походження та віросповідання.

Польща веде постійні колоніальні війни на територіях на схід від себе. З поперемінним успіхом.

У геополітичному контексті Польща XVІІ ст. — природній суперник-союзник України (суперництво за території, союзи проти аґресивних сусідів: Туреччини та Московії).

Московія. Режим — тоталітарний. Жодних демократичних норм не існує. З чотирьох гілок влади існує реально одна — виконавча, на чолі якої сидить диктатор, т.зв. тсар. Перша гілка влади, законодавча, дуже слабко означена у неефективному функціонуванні дорадчого комітету при диктаторові, утвореного з числа найвпливовіших олігархів, т.зв. Боярська Дума.

Диктатор-тсар має необмежені повноваження та нічим не контрольовану владу.

Третя і четверта гілки влади цілком відсутні.

Основою економіки Московії є землеволодіння на засадах рабовласництва. Раби в Московії (теж набрані не з військовополонених, а зі своїх співгромадян) є одним з найприбутковіших об’єктів торгівельної діяльности олігархів-сатрапів.

Геополітика Московії передбачає постійну експансію на схід (Сибірське ханство), на захід (Прибалтика), на південний захід (Україна) та на південь (Середньоазійські емірати).

З державного бюджету не фінансується народна освіта, тому в країні суцільна неписьменність.

Збройні сили Московії складаються з придворної ґвардії диктатора-тсара т.зв. стрєльци та волонтерів з числа аристократів-землевласників, т.зв. дворян.