Конотоп

Хан Криму Мухаммед-Гірей ІV з благословіння мулли присягнув Війську Запорізькому та особисто гетьману Івиговскі у військовій вірності проти Москви та іншого супостата, буде то Ляхистан, Волощина, Свейя чи ще хтось. Це ж зробили й ханські мурзи, усе кримське військо.

Гетьман України Івиговскі теж присягнув хану та Криму, що з усім Військом Запорізьким, полковниками, сотниками та черню буде вірним проти Москви. На знак цього гетьман цілував хрест в руках присутнього тут християнського попа.

Опісля зять хана Мамсир-мурза запросив мене до себе в намет на каву.

— Скажи мені, достойний Мамсир-мурза, — спитав я його після того, як слуга подав нам на срібній таці каву у срібних джезвах, рахат-лукум, щербет та киш-миш, — чи не чинить наймогутніший з могутніх, його величність хан Криму всупереч волі Аллаха, коли укладає угоду з гетьманом гяурів та їх невірним військом?

— Дякуй Аллаху, ефенді, що твоїх слів не чують ханські башибузуки, — а мій намет, смію тебе запевнити, не прослуховується, — а то б тобі вже не було як пити каву, бо зв’язку між ротом і шлунком вже не стало би. А тепер я тобі відповім на твоє запитання теж запитанням: чи ти знаєш, що таке геополітка?

— Аякже! — мало не образився я, але вчасно спам’ятався, бо справді зв’язок між ротом і шлунком так легко порушити. Добре, коли ятаганом — раз і все, гірше, коли шовковим шнурком — дихати стає все важче і важче, аж до повної втрати потреби в диханні, але геть погано, коли той шнур не з китайського шовку, а з кінського волосу, мало того, що душить, ще й дуже жалить…

— Отож, Аллах (хай святиться ім’я його в віках) дав світлого розуму нашому найвеличнішому володарю (хай будуть літа його в кількості морського піску) ханови Мухаммед-Гіреєви ІV і він знає, як чинити, — продовжував ханський зять Мамсир-мурза. — Скажи мені, ефенді, ким тобі приходить ворог твого ворога?

— Другом.

— А тепер вгадай з трьох разів, хто є найбільшим ворогом Криму у цьому світі, що під місяцем?

— Ляхистан.

— Ні, ефенді, за першим разом не вгадав.

— Січ Запорізька.

— І за другим разом ти не вгадав.

— Та невже Порта Оттоманська?

— Ти, ефенді, дуже сміливо мислиш як на яничарського офіцера. Випий ще кави, покури кальян, ти не вгадав.

— То хто ж тоді найбільший ворог Криму?

— Москва!

— Е ні, достойний Мамсир-мурза, я теж в геополітиці не личчям шитий, теж дещо знаю, є таке правило концентричних кіл: твої найближчі сусіди, як не крути, — твої потенційні вороги, зате сусіди з того боку — це вже твої потенційні союзники. Ось візьмемо Крим XVІІ століття, хто ваші найближчі сусіди? Ляхистан. Отож, це постійний ворог Криму. Хто далі лежить поза Ляхистаном? Свея! Тому король Карло-Густав X — потенційний союзник динасії Гіреїв. З іншого боку — Січ Запорізька. Хто, як не козаки, постійно спустошують споконвічні татарські землі, спалюють улусу, підривають економіку Криму, постійно відбиваючи у ваших трудівників ясир? А з ким на півночі межує Козаччина? З Москвою. Тому виходить, що Москва — це ніби друг Криму.

— Не заперечую, вельмишановний ефенді, цього мудрого правила, але ти не знаєш, чого слід очікувати від Москви.

— Не знаю.

— Тоді слухай мій прогноз, складений на основі найновіших аґентурних даних, одержаних від наших братів з Казанської резидентури. Якщо ти вельми вчений в науках, то мусиш знати, кожній нації дається потенціал, який вона тим чи іншим чином мусить використати. І має вона в цьому використанні свій генеральний вектор. Куди спрямований генвектор Криму?

— На північ, — спробував ще раз продемонструвати свою геополітичну ерудицію автор цих рядків.

— Правильно, ефенді, — на північ. А куди цілиться генвектор України?

— На південь, — і на цей раз не схибив ваш кореспондент.

— Так. А якщо вектор накладається на вектор, то маємо що?

— Війну.

— Війну, ефенді, але кожна війна має свій кінець, і коли вона закінчується, настає мир. Вектор накладається на вектор, гасить один одного, і настає стан рівноваги, паритет. Ось так відбувається й між Кримом і Україною, зреалізувавши свої інтереси, кожна з сторін впирається в силу протилежної. За таких умов у цілому регіоні може запанувати довготривала стабільність. Але що може порушити таку рівновагу?

— Стороння третя сила. — Я справді, шановні читачі, у ці хвилини запишався собою — така обізнаність у геополітиці!

— І такою сторонньою третьою силою, ефенді, в ситуації, коли Україна і Крим близькі до встановлення довготривалого надійного миру, виступає не Ляхистан, не Порта, не Свея і не Цісарія, а — Москва. Бо там скупчується надлишок пасіонарної енерґії, яка вперто шукає виходу. Куди?

— Як куди, — перепитав я, наперед смакуючи ще одне засвідчення моїх аналітичних талантів. — В Сибір!