Координати чудес

Корабля? Кармоді вивернувся від трійці й метнувся до виходу. Але люк знизу і згори оперився гострими зубами, злегка відкрився і почав змикатися. Як йому могло здатися, ніби то метал? Чорні лискучі боковини корабля взялися складками і почали скорочуватися. Ноги Кармоді в’язли в губчатій, липучій підстилці, а три пальці оточували його, відрізаючи шлях до все меншого квадрата денного світла. Кармоді борсався з відчаєм мухи, що потрапила в павучі тенета {аналогія повна, та здогадався про це він запізно). Він боровся запекло, але безрезультатно. Квадрат денного світла перетворився на овал, зволожився і зменшився до розмірів бейсбольного м’яча. Три циліндри обхопили Кармоді, і він уже не міг відрізнити їх один від одного.

Настала агонія, вона посилювалася тим, що стіни й стеля космічного корабля (чи кат його зна чого), зволожуючись і червоніючи, змикалися я поглинали його. Порятунку не було. Безпорадний Кармоді не міг ні поворухнутися, ні крикнути — йому не залишилося нічого іншого, як знепритомніти.

РОЗДІЛ 16

Немов із незмірної далечини Кармоді почув голос:

— Ну як, лікарю? Можна на щось сподіватися?

Кармоді впізнав голос. Це був Виграш.

— Я заплачу за все, — сказав інший голос. Кармоді впізнав у ньому Моделі.  — Як ви гадаєте, є ще якась надія?

— Врятувати можна, — почувся третій голос, мабуть, лікаря.  — Можливості медицини безмежні, обмежені можливості пацієнтів, але це вже їхня слабість, а не наша. Кармоді силкувався розплющити очі або відкрити рот, але ні повіки, ні губи йому не корилися.

— Отже, випадок серйозний, так? — допитувався Виграш.

— Важко відповісти однозначно, — сказав лікар.  — Для точної відповіді ми повинні уточнити поняття. З медициною як з наукою, наприклад, легше мати справу, ніж з медичною етикою. Вважається, що ми, члени Галактичної Асоціації Медиків, повинні зберігати життя. Вважається також, що нам слід діяти в інтересах того конкретного виду, який ми лікуємо. Що ж накажете робити, коли ці два імперативи взаємосуперечні? Наприклад, уїчі з планети Девін V звертаються до лікаря, щоб вилікувати їх від життя і допомогти досягнути заповітної мети — смерті. Ситуація, дозвольте сказати, збіса тяжка, і вилікувати уїчів можна тільки тоді, коли вони вже старі і кволі. А що скаже медична етика з приводу такого дивного відхилення від норми? Виконувати прохання уїчів й учиняти акт, що викликає осуд майже в кожному закуткові Галактики? Чи дотримуватись наших норм, прирікаючи уїчів на животіння, далебі, гірше за смерть?

— Який це має стосунок до Кармоді? — запитав Моделі.

— Майже ніякого. Але я гадав, що це зацікавить вас і допоможе зрозуміти, чому ми вимушені правити високі гонорари.

— А Кармоді в серйозному стані? — наполягав Виграш.

— Тільки про мертвого можна сказати, що стан його справді серйозний, — заспокоїв лікар.  — Проте навіть тоді бувають винятки. Пентатаналуну, наприклад, у побуті називають смертю-п’ятиденкою, а насправді вона не важча за звичайну застуду, дарма що говорять про неї зовсім протилежне.

— Так що з Кармоді? — втрутився Моделі.

— Можна незаперечне констатувати, що він не мертвий. Він у стані глибокого шоку або у дуже подібному до нього. Іншими словами, він, користуючись просторіччям, знепритомнів.

— А повернути його до тями ви можете? — запитав Виграш.

— Ви не чітко формулюєте свою думку, — сказав лікар.  — Моя робота досить складна і без того, щоб…

— Я маю на увазі, чи можете ви повернути його до звичайного стану, — виправився Виграш.

— Гм! Замовлення не з маленьких, це ви й самі збагнете, якщо трошки помізкуєте. Що таке його звичайний стан? Чи хтось із вас знає? Чи сказав би сам пацієнт, якби вдалося якимось чудом проконсультуватися з ним? З мільйона невловимих змін особистості, що з них деякі відбуваються за єдиний удар серця, як нам вилучити найпритаманніший стан пацієнта? Чи втрачена особистість не схожа на втрачену секунду — те, до чого ми можемо наблизитись, але відтворити його цілком не вдається ніколи? Це, джентльмени, таки неабияке питання.

— Збіса важке, — сказав Моделі.  — Скажімо, якщо можна, ви просто відтворите його якомога ближчим до того, чим він був. Це дуже складно?

— Не для мене, — запевнив лікар. У мене досить солідний стаж роботи за фахом. Я призвичаївся до найжахливіших видовищ, звик до найогидніших процедур. Звичайно, це не свідчить про те, що я зачерствів. Просто сумна необхідність привчила мене спокійно ставитися до тяжких для душі процедур, які трапляються в моїй практиці.

— Господи, док! — зойкнув Виграш.  — Що ви збираєтесь робити з моїм дружком?