Читаем Королева Марго полностью

— Тут! — сказала Катерина. — Тут... він... Генріх... що ж хоче робити цей безумець?

— Коли вірити видимості, — побачитись з пані де Сов, та й годі. Коли ж зважити ймовірність, — улаштовувати змови проти короля.

— Як же ви довідались, що він тут?

— Учора я побачив, що він зайшов до одного дому, і за хвилину до нього з’явилась пані де Сов.

— Ви певні, що це він?

— Я дожидався, поки він вийде, тобто добру частину ночі. О третій годині коханці вирядились знов у дорогу. Король провів пані де Сов аж до Луврських воріт; там, завдяки, певне, тому, що воротар держить їх руку, вона зайшла в Лувр без жодних перешкод, а король вернувся назад, наспівуючи пісеньку, і таким безтурботним кроком, ніби був у своїх горах.

— Куди ж він пішов?

— На вулицю Арбр-Сек, в готель „À la Belle-Étoile“, до того самого господаря, у якого жили ті двоє чаклунів, що їх ваша величність звеліли торік стратити.

— Чому ви не з’явились доповісти про це зараз?

— Бо я не був зовсім певен у тому.

— А тепер?

— Тепер я певен.

— Ти бачив його?

— Цілком ясно. Я засів напроти, у винній крамниці, і бачив, як він зайшов у той самий будинок, що й напередодні. А що пані де Сов спізнилась, він мав необережність визирнути у вікно першого поверху, і на цей раз у мене не залишилось жодного сумніву. До того ж, через хвилину пані де Сов знову з’явилась до нього.

— І ти гадаєш, що вони зостануться там, як і минулої ночі, до трьох годин?

— Певніш усього.

— Де той будинок?

— Коло Круа-де-Пті-Шан, в напрямі до Сент-Оноре.

— Добре, — сказала Катерина. — Пан де Сов не знає вашого писання?

— Ні.

— Сядьте й пишіть.

Морвель сів і взяв перо.

— Я готовий, пані, — сказав він.

Катерина продиктувала:

„В той час, як барон де Сов відбуває свою службу в Луврі, баронеса перебуває з одним франтом з його друзів у будинку коло Круа-де-Пті-Шан, в напрямі до Сент-Оноре. Барон де Сов пізнає будинок по червоному хресту на стіні“.

— Що далі? — спитав Морвель.

— Зробіть копію з цього листа, — сказала Катерина.

Морвель без вагання виконав наказ.

— Тепер, — сказала королева, — відішліть яким-небудь метким чоловічком один з цих листів барону де Сов, а другий лист хай він кине десь у луврському коридорі.

— Не розумію, — сказав Морвель.

Катерина знизала плечима.

— Ви не розумієте, що чоловік, одержавши такого листа, розсердиться?

— Але, пані, здається, за часів, коли король Наварський жив у Луврі, він не сердився.

— Той, хто попускає королю, може не попустити простому франтові. До того ж, якщо він не розсердиться, за нього розсердитесь ви.

— Я?

— Атож. Ви берете четверо або, коли треба, шестеро чоловік, вбираєтесь у маски, вдираєтесь у двері, ніби послані бароном, застаєте коханців під час побачення і вбиваєте в ім’я короля. Другого дня загублений у луврському коридорі лист, знайдений якоюсь доброю душею, що пускає його по руках, доводить, що це була помста чоловіка. Тільки випадково той франт виявився королем Наварським, аде хто б міг здогадатись про це, коли всі думають, що він в По?

Морвель здивовано глянув на Катерину, уклонився й вийшов.

В той час, як Морвель виходив з Суассонського палацу, пані де Сов увіходила до маленького будиночка коло Круа-де-Пті-Шан.

Генріх дожидався її коло напіввідчинених дверей.

Загледівши її на сходах, він спитав у неї:

— За вами ніхто не слідкував?

— Ні, — сказала Шарлотта, — принаймні, наскільки я знаю.

— А мені здається, що за мною слідкували, — сказав Генріх, — не тільки минулої ночі, а й сьогодні ввечері.

— Ой, боже мій, — сказала Шарлотта, — ви лякаєте мене, сірі Коли б пам’ять про добру приятельку вашу завдала вам нещастя, я була б невтішна.

— Будьте спокійні, моя люба, — сказав беарнець, — за нас не сплять три шпаги.

— Трьох, сір, дуже мало.

— Досить, коли шпаги ці звуться де Муї, Сокур і Бартелемі.

— Отже де Муї з вами в Парижі?

— Атож.

— Він зважився вернутись до столиці? У нього, як у вас, є тут яка-небудь жінка, що втратила розум по ньому?

— Ні, але в нього тут є ворог, якого він заприсягся вбити. Ненависть, люба моя, може призводити до таких самих дурощів, як і кохання.

— Дякую, сір.

— О, — сказав Генріх, — я кажу це не про теперішні дурощі, а про минулі й майбутні. Але покиньмо сперечання, не треба гаяти часу.

— Отже, ви все таки їдете?

— Цієї ночі.

— Ви покінчили справи, заради яких прибули в Париж?

— Я прибув тільки заради вас.

— Гасконець!

— Чорти б його взяли! Я кажу правду, люба моя! Але облишмо ці спомини: мені залишається бути щасливим ще дві чи три години, а потім — розлука навіки.

— Ах, сір, — сказала пані де Сов, — тільки кохання моє вічне!

Генріх сказав щойно, що немає часу сперечатись, і не сперечався, він повірив або, як скептик, удав, ніби вірить.

Тим часом де Муї з двома товаришами, як сказав король Наварський, ховались поблизу дому.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Адмирал Колчак. «Преступление и наказание» Верховного правителя России
Адмирал Колчак. «Преступление и наказание» Верховного правителя России

Споры об адмирале Колчаке не утихают вот уже почти столетие – одни утверждают, что он был выдающимся флотоводцем, ученым-океанографом и полярным исследователем, другие столь же упорно называют его предателем, завербованным британской разведкой и проводившим «белый террор» против мирного гражданского населения.В этой книге известный историк Белого движения, доктор исторических наук, профессор МГПУ, развенчивает как устоявшиеся мифы, домыслы, так и откровенные фальсификации о Верховном правителе Российского государства, отвечая на самые сложные и спорные вопросы. Как произошел переворот 18 ноября 1918 года в Омске, после которого военный и морской министр Колчак стал не только Верховным главнокомандующим Русской армией, но и Верховным правителем? Обладало ли его правительство легальным статусом государственной власти? Какова была репрессивная политика колчаковских властей и как подавлялись восстания против Колчака? Как определялось «военное положение» в условиях Гражданской войны? Как следует классифицировать «преступления против мира и человечности» и «военные преступления» при оценке действий Белого движения? Наконец, имел ли право Иркутский ревком без суда расстрелять Колчака и есть ли основания для посмертной реабилитации Адмирала?

Василий Жанович Цветков

Биографии и Мемуары / Проза / Историческая проза