Королева Марго

Очі в Ла Гюр’єра заблищали, як дві жарини, але Коконна, захоплений грою, не помітив того.

— Зробіться, граф, зробіться, — сказав Ла Моль, — і хоч шлях, що привів вас до цієї думки, дуже дивовижний, проте наші приймуть вас якнайкраще.

Коконна почухав за вухом.

— Коли б я був певен, що вам щастить від цього, — сказав він, — запевняю вас... і взагалі, я не так уже держуся тієї меси, а що й король не більше...

— А до того ж... це така прекрасна віра, — сказав Ла Моль, — така проста, така чиста!

— І до того ж... вона в моді, — сказав Коконна, — і ще — вона приносить щастя в грі, бо ж, чорт мене забери, усі тузи у вас; я ж слідкую весь час за картами: ви граєте чесно, без шахрайства... певне, це од віри...

— Ви мені винні ще шість екю, — сказав спокійно Ла Моль.

— Ах, як ви спокушаєте мене! — сказав Коконна, — і якщо я цієї ночі лишусь незадоволений з пана де Гіза...

— То що?

— А те, що завтра я попрошу вас відрекомендувати мене королю Наварському, і не турбуйтесь, коли вже я стану гугенотом, то буду гугенотом більше, ніж Лютер, Кальвін, Меланхтон і всі реформатори в світі.

— Тихо! — сказав Ла Моль. — Ви посварите нас з вашим хазяїном.

— О, це правда! — сказав Коконна, звернувши очі до кухні. — Але він нас не слухає, він надто зайнятий в цей момент.

— Що він робить? — спитав Ла Моль, який з свого місця не міг бачити хазяїна.

— Він балакає з... Це він, чорт мене забери!

— Хто він?

— Отой самий нічний птах, з яким він розмовляв, коли ми приїхали, чоловік у жовтій куртці та коричневому плащі. Чорт візьми! та й гаряча розмова! Гей, метр Ла Гюр’єр, скажіть, ви часом не про політику розмовляєте?

Але на цей раз відповіддю Ла Гюр’єра був такий енергійний і владний рух, що Коконна, не зважаючи на всю свою любов до розмальованого картону, підвівся і підійшов до хазяїна.

— Що там у вас? — спитав Ла Моль.

— Ви питаєте вина, пане дворянин? — сказав Ла Гюр’єр, хапаючи швидко Коконна за руку. — Зараз принесуть. Грегуар! Вина панам!

Потім прошепотів йому на вухо:

— Мовчіть, мовчіть, якщо вам дороге життя, і відпровадьте товариша.

Ла Гюр’єр був такий блідий, чоловік у жовтому такий похмурий, що Коконна ніби аж затремтів і сказав, повернувшись до Ла Моля:

— Дорогий пане де Ла Моль, прошу вибачити. Ось ті п’ятдесят екю, що я програв, не встигши й оком змигнути. Сьогодні мені не щастить, і я боюся зовсім програтись.

— Добре, пане, добре, — сказав Ла Моль, — як хочете. Та й я не від того, щоб полежати з хвилину. Метр Ла Гюр’єр!..

— Пане граф?

— Якщо прийдуть за мною від короля Наварського, розбудіть мене. Я ляжу вдягнутий і швидко буду готовий.

— Так само і я, — сказав Коконна, — а щоб його світлості не чекати мене й хвилини, я зроблю собі зараз знак. Метр Ла Гюр’єр, дайте мені ножиці та аркуш білого паперу.

— Грегуар! — гукнув Ла Гюр’єр. — Білого паперу написати лист, ножиці зробити конверт!

— Ну, тут коїться щось зовсім надзвичайне, — мовив сам собі п’ємонтець.

— Надобраніч, пане Коконна! — сказав Ла Моль. — А ви, хазяїне, будьте ласкаві, покажіть, як мені пройти до моєї кімнати. На все добре, друже!

І Ла Моль, слідом за Ла Гюр’єром, зник на сходах, що повертали вгору. Тоді загадковий чоловік теж ухопив Коконна за руку і, тягнучи його за собою, сказав квапливо:

— Пане, ви тут сто разів трохи не проговорились про таємницю, від якої залежить доля королівства. Бог дав, що вам встигли вчасно заткнути рота. Ще слово, і я вбив би вас із аркебузи. Тепер ми, на щастя, самі, слухайте.

— Але хто ви, що говорите зо мною тоном командира? — спитав Коконна.

— Ви чули про сіра де Морвеля?

— Убивцю адмірала?

— І капітана де Муї.

— Чув.

— Сір де Морвель — я.

— О, о! — мовив Коконна.

— Слухайте ж мене.

— Чорт візьми! Адже я слухаю.

— Цс! — пустив сір де Морвель, підносячи пальця до губ.

Коконна завмер, дослухаючись.

Чути було, як хазяїн зачиняв двері у якійсь кімнаті, потім у коридорі, засунув їх на засув і швидко вернувся до розмовників.

Він подав одного стільця Коконна, другого Морвелю, а третього взяв собі і сказав:

— Скрізь позамикано добре, пане де Морвель, можете говорити.

На церкві Сен-Жермен л’Оксерруа пробило одинадцять годин. Морвель лічив один по одному удари, що, тремтячи, сумно лунали в темряві ночі, і, коли останній завмер вдалині, звернувся до Коконна, збентеженого усіма цими застережними заходами:

— Пане, ви добрий католик?

— Гадаю, — відповів Коконна.

— Пане, — вів Морвель, — ви віддані королю?

— Серцем і душею. Ви ображаєте мене, пане, звертаючись з таким питанням.

— Не будемо сперечатись; треба одно — щоб ви йшли за нами.

— Куди?

— Це вас не стосується. Ідіть, куди поведуть. Йдеться про ваше щастя і, може, про ваше життя.

— Попереджаю вас, пане, що опівночі у мене є діло в Луврі.

— Туди ми й ідемо.

— Мене чекає пан де Гіз.

— Нас теж.

— Але я маю особливий пароль, — сказав Коконна, трохи ображений, що доведеться поділити честь своєї аудієнції з сіром де Морвелем та метром Ла Гюр’єром.

— Ми теж.

— Але я маю спеціальний знак.