Читаем Королівська дорога полностью

Тубілець злегка знизав плечима і сів біля водія — автомобіль одразу й рушив. Позаду їхав автомобіль з багажем.

— До бунгало? — запитав, не обертаючись, водій. Авто вже мчало прямою дорогою.

— Ні. Спочатку в резиденцію.

Обабіч червоної дороги, на тлі якої вимальовувалась брита голова боя, тяглися джунглі. Навіть крізь гуркіт мотора було чути дзвінке сюркотіння цикад. Раптом водій показав рукою на небосхил: «Ангкорват». Проте Клод бачив не далі двадцяти метрів.

Нарешті заблимали вогні ліхтарів, потому показалися кури і чорні свині — в’їхали в село. Авто загальмувало.

— Будинок представника?

— Так, пане.

— Я, мабуть, довго не затримаюсь, — мовив Клод до Перкена.

Представник чекав на нього у високій кімнаті. Він підійшов до Клода і повільно, ніби зважуючи, потрусив простягнуту руку.

— Радий вас бачити, пане Ваннек. Радий бачити... Довелося почекати... Цей триклятий корабель завжди запізнюється...

Він бурмотів слова у свої білі густі вуса і не випускав руку Клода. Тінь від його великого носа падала на побілену вапном стіну, закриваючи картину місцевого художника.

— Отже, ви хочете пройти крізь хащі?

— Оскільки ви поінформовані про мій приїзд, то, сподіваюся, добре знаєте, що я думаю здійснити.

— Гм, те, що ви думаєте здійснити... Зрештою, це ваша справа.

— Гадаю, я можу розраховувати на вашу допомогу при виконанні необхідних вимог по відправці мого каравану.

Старий представник мовчки підвівся — лише глухо хруснули суглоби.

Він ходив по кімнаті, а слідом снувала тінь.

— Треба ходити, пане Ваннек, якщо не хочете, щоб вас покусали ці кляті москіти... — ніби виправдовуючись, пояснив. — Ви знаєте — зараз неспокійний час... Виконання вимог... гм...

«Як мені набридло це покашлювання, — подумав Клод. — Досить грати роль маршала!»

— Ну то як буде з дотриманням вимог? — запитав.

— Гаразд... Ви, звичайно, будете забезпечені... Але знаєте що? Все це — ні до чого. Я добре знаю, що ті, хто приїжджає сюди із завданням, дуже не люблять, коли їх повчають... Адже все ж таки...

— Кажіть.

— Те, що ви хочете зробити, зовсім не схоже на звичайну прогулянку. Хочу сказати вам ще одну річ: дотримання закону в цій країні — це фікція.

— І я нічого не доб’юся?

— О! Я не те мав на увазі. Ви виконуєте завдання, і ніхто не має до вас діла. Вам дадуть те, що повинні дати. У цьому можете не сумніватися. Інструкція є інструкція. Хоча для вас це не буде так легко, як видається.

— Чому?

— Ви, певно, вважаєте, що я тут сиджу для того, аби розкривати вам таємниці? Зрештою, і в моїй роботі є речі, які мені не дуже подобаються. Я не люблю байок. Іще: хочу вам дати одну слушну пораду. Пане Ваннек, не йдіть джунглями. Відмовтеся від свого наміру — так буде ліпше. Поїдьте у велике місто, наприклад у Сайгон. І трохи зачекайте. Повірте — я вам кажу щиру правду.

— Невже ви гадаєте, що я проїхав півсвіта, щоб опинитися в Сайгоні? Ще й тішитися цим, як мала дитина?

— Кожен із нас проїхав півсвіту і не дуже пишається тим. Бачу, що ви доклали чимало зусиль для здійснення свого задуму, знаю, що не так просто було заручитися підтримкою Рамежа та його інституту. Це був би найкращий вихід для всіх, і я не мусив би встрявати в цю історію. А зараз я хочу...

— З одного боку, ви натякаєте про мої не найкращі стосунки з Інститутом Франції, а з другого боку, запевняєте, що, незважаючи на обставини, ніщо не перешкодить мені виконати завдання. Тому мені важко повірити...

— Я так не казав. Я казав інакше — ви будете мати те, що вам належиться.

— Ага... Тепер я починаю розуміти. Однак я хотів би...

— Знати про це більше? Краще скажіть, що ви не цілком задоволені відповіддю. Тепер давайте все зважимо і поміркуємо.

— Не хочу.

— Отже, ви й далі наполягаєте на поїздці?

— Саме так.

— Гаразд. Ви, мабуть, маєте для цього підстави, бо інакше, тільки не ображайтесь, пане Ваннек, ви зовсім не мали б рації. Крім того, хочу дати вам... та про це пізніше. Хочу сказати вам декілька слів про Перкена.

— Що саме?

— Я маю... ось тільки не знаю, в якій папці. Зрештою, це не має значення. Я маю повідомлення від камбоджійської поліції, яке хочу також «довести до вашого відома». Уважно вислухайте, що я вам скажу. Правду кажучи, я дуже боюся таких фокусів. Це абсурд. Єдина серйозна річ у цьому районі — це торгівля деревиною. Дали б мені можливість спокійно працювати, а не займатися камінням...

— Давайте ближче до суті...

— Так ось: ваш супутник Перкен отримав документи, бо на цьому наполягав таїландський уряд. Він шукатиме — принаймні він так каже! — якогось Грабо. Зважте: йому мали б відмовити, бо цей Грабо вважається у нас дезертиром...

— То чому ж не відмовили? Мабуть, не з гуманних мотивів?

— Бо треба, зрештою, пролити світло на його зникнення. Хто такий Грабо? Шпана. Ось так. Скорше всього, він подався туди через матеріальну скруту.

— Думаю, Перкен погано його знає. Але при чім тут я?

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века