Корпорація ідіотів

Де їм зрозумiти, телепням, що вони вбивають власну печiнку антибiотиками та провокують собi виразку пiдступним аспiрином, що постiйно вживають лiки-вбивцi? Ця публiка приречена на вимирання. "Умреш, старий паскуднику, вiд ношпи", - сказав Стерн на адресу Iгоря Григоровича. Вiдтак переговори було зiрвано, Стерн перебував у не найкращому настрої. Секретарку було звiльнено. Того ж дня її було влаштовано моєю секретаркою. "Треба захищати своїх", - так любить говорити мiй тесть. Як там вона, солодкоголоса Маринка?..

Цiкавий жарт - життя. От Стерн мене не знає. Тобто якщо нагадати йому про тестя, а особливо про Iгоря Григоровича, то вiн зрозумiє, хто я є. А я знаю навiть про його вподобання. Смiшно, еге ж? А чого вони тут усi зiбралися, банкiри? Вичiкують на вигiднi контракти та забезпечення державних кредитiв? О, ти, пане Стерн, у прольотi.

Це я тобi обiцяю, мерзотник ти й гад. Бо поводься чемно. Земля кругла, в цьому легко можна переконатися: той, за ким ти щосили женешся, щоб навiшати йому пенделiв, раптом опиняється за твоєю спиною, i вже тобi слiд пришвидшити ходу, змитися вiд його влучних нiг.

Васятко завершує свою промову. Нiхто, крiм нього, не говорив, а воду тим часом випито. "Щось у горлi деренчить, треба горло промочить". Яка була нарада - моноспектакль, блiн. Васятко п'є воду, тодi каже: "Щоб нiхто потiм не дорiкав, бо не варто. До чого тут мiлiцiя, коли грiм порося вбив". Це був жарт. Я це зрозумiв, бо побачив, що Варвара смiється. Васятко на неї дивиться, як на королеву Шантеклера. Почуття, блiн.

До Варвари схиляється банкiр. "А що тут смiшного?" - питає цей приємний хлопець. Вона повторює фразу Василя про порося та грiм, не забуває й про мiлiцiю, яка тут нi до чого. Банкiр здвигає плечима: "А що тут смiшного?" Варвара двома вказiвними пальцями притискує собi рота, який мабуть, округлює в такий спосiб, витирає помаду, що збилась на краях вуст. Вона повертається до банкiра й каже: "Не смiшно? Тодi, мабуть, у вас немає почуття гумору. Або моє почуття гумору занадто вишукане. Зрозумiло?" Браво, Варваро! Так його, так! Нiчого подiбного я ще не чув.

У власнiй приймальнi я знаходжу Вiкторiю та Iгорка, вони вчитуються

в доповiдь про проблеми України з орiєнтацiю, яку я не переклав. У змучених алкоголем руках Iгоря тремтить маленький папiрець "Iноземнi iнвестицiї: проблеми, перешкоди, щось таке та ще щось таке". "О! Нарештi! - радiє менi Iгорко. - Що було корисного на нарадi?" "Балаканина", - шаблонно вiдповiдаю я. Iгорко впiзнає власний штамп. "Це гiвно нам на всiх розписано. Чого ти не попросив секретарку, щоб вона зробила копiї та рознесла нам?" (Ха! Секретарки Немає - дев'ять). "Її десь немає, а я був на нарадi", - кажу я Вiкторiї, котра примружилась, тому нагадує якогось хижака. Буде ще мене ця стриптизерка недороблена страхати.

"Краще скажiть менi, що малося на увазi пiд "щось таке", я вже не говорю про "ще щось таке". Ти ж у нас, дорогенька, експерт, знавець iдей Валерiя Леонiдовича, то поясни нам, що воно хоче. Може, знову простата?" Я злий. Iгорко кривить рота. Вiка незворушна, поглядає на Iгорка. "Ага. Хлопчики попили вчора горiлочки, так? Чоловiча дружба й усе таке iнше? Ой, я не можу". Вона сидить на столi, ворушить ногами, i дивиться на нас, як на побитих собак. Дзвiнок. "Станiславе?" Це - Степан. "Я можу до вас зайти, телефонував Валерiй Леонiдович, питається про якусь доповiдь. Вам є що сказати з цього приводу?" Степан до всiх звертається на "ви". Про всяк випадок. Ми ж пам'ятаємо, що земля - кругла.

Вiн читає папiрець хвилин п'ять. От вiн гальмуватий. Потiм вiдкладає на край столу. "Так. Ясно. Про проблеми писатиме Станiслав, про перспективи, мабуть, Iгор. Тому робимо так. Про правове забезпечення писатиму я. А Вiкторiя буде писати про громадську думку. Вiн переписує назву собi в блокнотик. Хто, цiкаво, його, такого розумника, вдарив дзьобом по головi, коли вiн зiбрався фотографувати швейцарських повiй? Неймовiрно. "Чекай, то що буде "щось таке", а що - "ще щось таке?" "Потiм пiдставимо. Головне, щоб було видно тiло. Вдягати будемо потiм". "Фельбанки з мене", - каже Вiкторiя. "А з мене, як завжди, моднi запозичення та тенденцiї", - каже Iгорко. Вони говорять однiєю мовою. Я ж думаю, де подiлося моє кляте воно. Поставило мене на випробувальний термiн, а саме кудись утекло. А доглядати мене хто буде? Навiть на чортiв не можна покластися. "Проблеми. Угу. Чудово", - кажу я i йду до свого кабiнету.

До кiнця робочого дня займаюся перекладом. Я що, москалик? Наймався їм за таку мiзерну заробiтну платню гарувати тут зранку до вечора перекладачем? В України проблеми з орiєнтацiєю, а в мене - з мовою Валерiя. Не розумiю, як може людина, котра все ж таки закiнчила вуз, так висловлюватися? Я хочу кави, але секретарки немає. Може, надряпати про неї доповiдну? На iм'я її недолугого дядечка. Ненавиджу всiх. Гуртом. Ненавиджу.