Ковчег Всесвіту

— Вам і не треба ними володіти, — щиро, по-дружньому засміявся фіолетовий Геракл. — Цим талантом володіють аналізатори, які читають генетичну програму. Поки що вони вимкнуті. Без вашої згоди, звичайцо, увімкнути їх не маю права. Не тому, що їхня дія шкідлива для організму. З боку фізіологічного жодної шкоди немає. І хоч тут вийдуть на екран вельми інтимні речі, проте кожен бачитиме тільки своє… Себе самого в майбутньому. Те, що побачу я, закрите для інших. І це вже властивість нашого поліекрана. Отже — вирішуйте.

— Гм-м, — загадково мугикнув Ендрю. — Закрите для інших… Але ж усе це лишається в комп’ютерній пам’яті. Хіба не так?..

— Так, — погодився господар. — Як і будь-яка інша інформація. її можна стерти, а можна зберігати вічно.

Семен стусонув приятеля під ребра:

— Чи ти ба! Яка таємнича особа з’явилася. Що тобі ховати?

— Нам є що ховати, Семене. Кон-спі-ра-ція! Хіба забув?..

— Гадаєш, усе це передадуть Макарову або Герду?

— Береженого Бог береже.

Ендрю підвівся з крісла й попрямував до виходу. Інші попросили господаря розпочинати сеанс.

…Ось вона наближається — омріяна, таємнича Лема. У Прокеповому телескопі на астероїді Лема постає далекою іскоркою поруч світила, що нагадує достиглу ягоду порічки. А тут вона розростається до голубої кулі, вельми схожої на космічні фотографії Землі. Космічний вигляд їхньої планети-праматері добре знайомий Прокопові.

…А це вже не Лема — це їхня мандрівна колонія. Президентський сад, сповнений дитячого гамору. Діти бігають поміж дерев, засмаглими рученятами тягнуться до яблук і помаранчів. Інші граються під дверима президентського палацу. Ось відчиняються його двері — і, зодягнена в білий халат, виходить господиня дитячого санаторію Гелена Лятошинська.

Прокіп, стоячи серед кущів, дивиться на Гелену. Серце млосно стискається — інколи йому здається, що готовий забути її перебування в гаремі Макарова. А проте — ні, не готовий. Хвиля болю огортає серце.

На алеї з’являється пан Мірек, шанобливо схиляє голову.

— Вітаю вас, пане Президенте, — каже Лятошинський.

Астроном шукає очима постать людини, до якої звертається пан Мірек, — і нарешті починає розуміти, що це ж він сам, Прокіп, і є Президентом Космічної Академії. Лише тепер помічає, що став трохи старшим. А Гелена так і лишилася надцяткою — їй значно раніше дісталося чарівне ліжко.

…Зі своєї схованки вивільняється космічний літак, його велетенське черево заповнюють колоністи, щоб спуститися на незнайому планету, котра стане для них галактичною домівкою. Там, унизу, є космодром, побудований людьми, яких воскресила Галактична Варта. Жінки звідти махають хустками, чоловіки здіймають руки до неба і щось радісно кричать…

…Прокіп і Мотря, хапаючись за галуззя невисоких дерев, поволі видираються на скелясте узгір’я. Перед ними, скільки сягає зір, зеленіють тропічні ліси. І лишень десь там, на самісінькому видноколі, синіє ледь помітна смужка океану, що зливається з небом.

— Коли я прокинулась, мені було так страшно, — говорить Мотря. — Жодної знайомої людини. Все якісь триокі та гарбузоголові… Лише потім прийшов наш, українець…

— Максим, — уточнив Прокіп. — А знаєш, скільки ти проспала?

— Скільки?

— Майже пятсот років.

— Не може бути! — враз заціпенівши, вигукнула Мотря.

— Так і є… Це те, що Максим зробив на моє прохання. Власне, не тільки Максим… Тебе зберігали в тому вигляді, в якому… Ну, розумієш?.. Зберігали в окремій камері. Воскресили вже тоді, коли Академія наближалася до Леми.

Мотря закохано дивиться на брата. Міцна, кругловида, рожевощока. Від її хворобливості не лишилося й сліду. І в той же час у рисах її обличчя з’явилася витонченість, на яку не сподівався Прокіп. Схоже, крижаний сон був їй на користь.

— А ти пригадуєш, що казала наша матуся?..

— Пригадую, Мотре.

— Повтори!..

— Ти будеш мені вірною дружиною. Дівчина обвила руками його шию, вуста злилися в поцілунку. Та вже за мить Мотря ніби зів’яла — відвернулася, задивилася на власні ноги. Вона взута у міцні черевички зі шкіри місцевого звіра, м’ясо якого було їстівне. Зодягнена в плаття з доволі простенької тканини, яку колоністи навчилися виготовляти на Лемі. Тут є щось схоже на льон.

Мотря звела очі до неба, намагаючись відшукати астероїд, у надрах якого містилася Космічна Академія. Але ж його видно лише вночі. Він став супутником Леми і, може, витоком її цивілізації. Там лишилися вчені, Прокіп також доволі часто навідується туди.

— На Лемі інші закони, братику. Тут не можна без дітей…

Прокіп промовчав. Як довго він плекав мрію, підігріту материнським заповітом! їхній шлюб здавався йому самозрозумілим. Але ж те, що зараз висловила Мотря, несло в собі іншу мораль — вона відповідала умовам безлюдної Леми. Так, жінка тут не має права вбивати дітей іще до їхнього народження — це було б злочином проти людства. І саме йому, Президентові, належало формувати новітню мораль серед поселенців. Отже, подякуй сестричці за те, що вона тебе своєчасно напоумила.