Читаем Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай i Чужа Молодиця полностью

Лукія вела та й вела свого коханого за руку, наче якогось малолітка, і Козакові од її руки ставало то зимно, то жарко, а причаєна тиша в обложеному городі непокоїла й дратувала Козака більше за будь-який гуркіт, бо в ній жило й напруження війни, і сподівання неспокійної ночі — проти Зеленої неділі, коли вся нечиста сила виступає проти православних християн.

У вечірній тиші бряжчали навмисне для того нещільно поприбивані срібні підківки на чоботях Лукії, і той дзенькіт Мамаєві був найсолодшим бринінням, тим паче, що п голосу він зараз боявся й почути, бо знав, же неминуче вона його картатиме найдошкульнішими словами.

Вже й соловейки всі, скільки їх було в калинових заростях, входили в найкрутіші коліна своїх псалмів кохання.

Вже й зорі блимали в холодній високості.

А Козак Мамай ось так ні пари з уст і не пускав.

Серця йому набрякало від тих же почуттів, які лящати й заливатися принукували соловейків, але Козакові мову уймало не тільки зворушення зустрічі, не тільки стримуване бажання схопити в обійми сердиту, добру й милу дівку, що вже й зістарілась, його дожидаючи, схопити в оберемок і затягти світ за очі, — не тільки любов, але і… страх перед коханою, звичайний людський нездоланний страх, якого Мамай не зазнавав доти — ніде й ніколи, ні перед чим, ні перед ким, бо ж він був із тих лицарів-характерників, що їх звуть: Йому-сам-чорт-не-брат, — хоч воно, може, бозна-як і смішно, коли вовк та починає боятися кози, але ж межи людьми в стосунках любовних — таке буває частенько, коли вовки бояться кіз, бо, можливо, саме цей всезахватний чоловічий страх перед коханою козою і прип'яв так дуже Мамая до запаски оцієї анахтемської злюки.

— Ну? — по довгім мовчанні спитала гончарівна.

Язик у Мамая став наче повстяний, і зняти річ про все, про що мусив побалакати з Лукією, він снаги не мав, а тільки сопів та прокашлювався, добираючи першого слова й гамуючи охоту вирвати руку з її пальців, щоб торкнутись гарячого тіла, всього її тіла, якого жадав протягом двох десятків літ їхнього прегіркого кохання.

— Давно прибув? — притлумлюючи справедливий гнів, поцікавилась Лукія.

— Сьогодні прибув, — буркнув Мамай.

— Коли саме? — невблаганно допоминалась кохана дівчина.

— На світанку.

— Та-а-ак… — протягла, аж мовби проспівала ця мила відьмочка, аж Песик Ложка від якогось моторошного почуття стиха заскавулів, а обом закоханим знов позаціплювало, і далі пішли вони ще повільніше, бо близенько була й господа гончаря Саливона, хоч розлучатись їм ось так, і слова путнього не мовивши, звісна річ, не хотілося, та й чуйна клечальна ніч вступала в свої чортячі права, і очі мерехтіли в обох, як мерехтять вони тільки в цю неспокійну ніч українського літа, і кров кипіла та бурхала, мовби в передчутті чогось страшного, всього, що може статися з коханцями в русальну ніч.

Непевні вогники блукали над землею, якісь химерні тіні пролітали надто близько, чиїсь легкі зітхання вчувались закоханим у коротких мовчанках поміж зальотами соловейків, які мали сміливість славити своє кохання на всенький світ.

Потроху озивалися й дівчата, і голоси їх, то там, то там, здавались приглушеними й таємничими в незбагненних шерехах ночі, не менше чарівничої за шалену ніч проти Йвана Купала.

Потроху над городом злітала й клечальна пісня, ще невиразне й ледве чутне дівоче співання Зелених свят:

Прилетіла зозуленька3 темного лісочку;Сіла, пала, закувалаВ зеленім садочку…

Зненацька знову блиснули по той бік озера кілька пострілів, немовби однокрилівці, ступивши нині на той берег Красавиці, злякались і ночі цієї, задумливої, і свого неправого діла, і навіть тихої української пісні, та й гатять з рушниць у небеса, не боячись влучити господа-бога.

Ніби у відповідь на нічні постріли, над озером знялася ще одна русальна пісня, якої годиться співати цієї короткої, але многодумної ночі:

Рано, рано зійду я на горуДа вдарю в долоні,Щоб долоні щеміли,Щоб персні дзвеніли.У мене долоні отецькії,У мене персні молодецькії…Зійду я на гору,Аж красочки грають.Не грайте, красочки,Не граите, дзвеніте,Мені в батька не житиТа и віночків не вити…

Коли б Лукія давно не розучилась плакати, вона, цю пісню слухаючи, зронила б сльозу.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Аэроплан для победителя
Аэроплан для победителя

1912 год. Не за горами Первая мировая война. Молодые авиаторы Владимир Слюсаренко и Лидия Зверева, первая российская женщина-авиатрисса, работают над проектом аэроплана-разведчика. Их деятельность курирует военное ведомство России. Для работы над аэропланом выбрана Рига с ее заводами, где можно размещать заказы на моторы и оборудование, и с ее аэродромом, который располагается на территории ипподрома в Солитюде. В то же время Максимилиан Ронге, один из руководителей разведки Австро-Венгрии, имеющей в России свою шпионскую сеть, командирует в Ригу трех агентов – Тюльпана, Кентавра и Альду. Их задача: в лучшем случае завербовать молодых авиаторов, в худшем – просто похитить чертежи…

Дарья Плещеева

Приключения / Детективы / Исторические приключения / Исторические детективы / Шпионские детективы