Крадії та інші твори

Дещо про стиль Фолкнера

Від перекладача

У того, хто тільки-но знайомиться з Фолкнером, найперше виникав враження, ніби він опинився перед гірським важкодоступним масивом. Це враження має свої серйозні підстави. Насамперед — Фолкнер приголомшує: численністю героїв, і тих, які діють у даному творі, і тих, яких побіжно згадано з інших творів; численністю подій та явищ, — одні з них розвивають сюжет і розгортаються на очах у читача, а інші існують лише в згадках героя (чи оповідача) і не раз далеко відходять від безпосереднього сюжетного струменя. Приголомшує «великогабаритністю» фрази, в якій мить теперішня прагне зберегти в собі й минуле, в якій поєднано дійсне й уявне, вчинок і думку, конкретне й абстрактне. Вражає багатством несподіваних образів-асоціацій. І не дає читачеві змоги передихнути, обдумати, зважити навальний потік реальної і поетичної інформації, освоїти його й освоїтися в ньому. Авторові наче зовсім байдуже, що це ж ми тільки-тільки вступаємо до його світу, він не хоче зважити на нашу необізнаність із ним, коли чи то вповільнивши знімання, чи то й зупинивши якийсь кадр, він би полегшив нам перехід через поріг Йокнапатофи, цього краю, породженого творчою уявою письменника. (Саме такий початок «Крадіїв»).

Мало того, він мовби зумисне ще й нагромаджує складності. Біографії його героїв часом доводиться «монтувати» з деталей, розкиданих у кількох романах, повістях і оповіданнях, поведінка їх деколи невмотивована, якщо не знати інших творів, колізія, започаткована в одному творі, розв’язується аж ген в іншому і т. д. При цьому частенько трапляється зміщення характеристик, дат, імен тощо. Скажімо, Бун Хогенбек із роману «Крадії» — персонаж і низки інших творів. У повісті «Ведмідь» (1942) — він той самий вдачею, того самого походження і того самого віку, хоч дія тут відбувається років на двадцять давніше, ніж у романі. Образ доброчинного резонера Ратліфа, Стівенсового приятеля, проходить через добрий десяток романів та оповідань, і в перших із них він мав наймення Сюрат. Мимохідь згаданий у «Крадіях» Флем Сноупс спершу зовсім не був такою майже демонічною постаттю всежерного скоробагатька-імпотента, якою став у трилогії «Сільце» — «Місто» — «Особняк». Малий Мелісон та його дядько, юрист Гевін Стівенс — персонажі «Гамбіту конем» і багатьох інших творів — теж не всюди ідентичні. Воно й природно: з бігом тих трьох десятиріч, коли створювався Йокнапатофський цикл, змінювався сам автор і мусили змінюватись і його йокнапатофці. У цьому давався взнаки рух часу і — що важливіше — знаходила вияв невгомонна й буйна сила Фолкнера-творця: він ніколи не міг переповісти ту саму історію, щоб не внести в неї нових деталей та нюансів, які подеколи істотно змінювали ціле, а отже, і не узгоджувалися з написаним раніше. І він не сходив до такого «педантизму», щоб конче усувати всілякі розбіжності (Фолкнер, ніде правди діти, часом свідомо нехтував читачем), і то аж до тієї міри, що раз у раз різних героїв наділяв тими самими йменнями (Девід Хогенбек з новели «Залицяння» і Меліса Хогенбек з «Міста» і «Гамбіту конем» — ніякі не родичі Бунові Хогенбеку), або й навпаки (кінь, на якому Маквіллі бере участь у перегонах, спочатку в англійському тексті «Крадіїв» називається «Акрон» — іменем легендарного сабінського царя, а далі — «Ахерон» — назвою річки в підземному царстві, за уявленнями давніх греків).

Фолкнер часто повертався не тільки до тих самих героїв, а й до тих самих символів чи тем. Залюбки висвітлюючи ті самі події з погляду різних персонажів, Фолкнер домагається «об’ємного» зображення, набагато ефективнішого, ніж традиційний опис від імені всюдисущого автора. Невмотивованість поведінки героїв знімається, таким чином, лише поступово, і часто лише після ознайомлення з кількома подальшими творами належно оцінюєш ті «другорядні» деталі, які перше здавалися несуттєвими, а то й зайвими, — хоча, звісно, цим не усуваються всі недомовленості чи суперечності, яких ніколи не бракувало творам Фолкнера.

Вражений усією цією складністю й заплутаністю, інший читач так і зупиняється на порозі Фолкнера, складає собі присуд про неприступність його, і на тому кінець. Але ще інший — не пошкодує зусиль на повторний захід, коли, відсторонившись від поточних клопотів, буде нагода зосередитись, напружити увагу й думку, і тоді на енній сторінці він здивовано відкриє для себе з-поза хаотичного, здавалося б, нагромадження слів і речень у довжелезні періоди — суворо впорядкований плин подій, думок та емоцій, плин, в якому перебої думки лише спосіб передати рясноту асоціацій людського мислення, а синтаксична ускладненість лише оболонка, лише форма подачі неперервного і об’ємного процесу життя: традиційна побудова фрази, на думку Фолкнера, неспроможна передати всю багатогранність сутності людини.