Крадії та інші твори

Фолкнер — письменник нелегкий для читання. Адже недарма навіть на своїй батьківщині він довгі роки вважався «письменником для критиків». Його творчість просякнуто символікою, його фрази складні й заплутані, його герої незвичайні. Але це не навмисні ускладнення, як у письменників-модерністів. Техніку письма продиктовано тут художницьким світоглядом автора, традиціями американської національної літератури. Єдність з природою, характерна для улюблених героїв Фолкнера, сильні пристрасті, якими вони керуються у своїх вчинках, — все це дуже нагадує образи, які вимальовуються перед нами з творів американських романтиків. Традиції американського романтизму Фолкнер, безперечно, продовжує своїм зверненням до символіки: його узагальнення, символи завжди виростають з конкретного, чіткого образу[1].

Що ж до структури фрази, то письменник пояснює її так: «Моя мрія — зібрати все в одній фразі — не тільки теперішнє, а й усе минуле, на якому тримається день сьогоднішній і яке оволодіває нашим сьогоденням мить за миттю». Ось це прагнення письменника — зібрати в одній фразі, в одному реченні минуле і сьогодення переростає межі технічного новаторства, стає проблемою творчого методу, проблемою ставлення до світу і людини. Створюється єдина лінія, що знаменує собою ніби безперервність людської генези. Як слушно відзначив один американський літератор, читаючи Фолкнера, «кожний відчуває себе втягнутим у довгу історію мук, страждань, важких душевних уболівань…» Будова фрази нерозривно пов’язана із складністю Фолкнерових героїв, сповнених минулим, яке обтяжує їм сприйняття теперішнього, із складністю, яка притаманна не тільки інтелігентові Квентіну Компсонові, а й тому ж таки Мінкові Сноупсу або Юлі Ворнер, дуже далеким від рефлективності.

Романтична статичність героїв, характерна навіть для найкращих романів Фолкнера, примушувала письменника шукати якісь свої джерела внутрішнього руху. Намагання охопити однією фразою минуле і теперішнє — це теж одна із спроб створити внутрішній, специфічний рух у романі.

Більш вдалою і більш виразною, більш досконалою спробою створити рух у романі стало використання Фолкнером прийому, коли та сама подія подається кілька разів так, як її сприймають різні персонажі твору. Прийом цей, певна річ, не новий, але, як правило, такою подією буває якийсь центральний епізод у творі. Скажімо, Лев Толстой очима різних учасників передає Бородінський бій. У Фолкнера ж звичайно переказується те, що важливе для самого оповідача. Письменник ніби експериментує з героями, коли повертає кожного з них все до тієї ж ситуації. Сама по собі ситуація, те, що ми звемо «зовнішнім сюжетом», для нього не така вже й важлива, більш важлива — «правда серця», сам герой, який силою своєї волі до життя перемагає будь-які ситуації.

Зрозуміла річ, розглядати творчість Фолкнера як щось єдине й однорідне було б неправильно. Серед його творів є книжки сильніші і слабші. Пропонований читачеві однотомник Вільяма Фолкнера — перше окреме видання творів американського класика українською мовою, до того ж творів, уперше перекладених у Радянському Союзі. Сподіваємося, що вона розширить наше знайомство з складним, незвичайним письменником, який гідно репрезентує новітню літературу США.

Т. Денисова

Старий

^{Перекладено за виданням:}

^{W. Faulkner, The Wild Palms. A Signet Modern Classic, New-York}

^{Переклав Мар Пінчевський}