Кривавий блиск алмазiв (на украинском языке)

- Ну, гаразд, ми поїхали, - сказав капiтан, вiдчинивши дверi. - Я теж з охотою послухав би цього Бородiя, але... Не заспокоюсь, поки не знайду "С". Вiн висить на менi, як камiнь. А з акторами можна зустрiтися i поговорити тiльки на репетицiях, увечерi вони працюють...

- Розумiю, - погодився слiдчий Спiвак. - Привези данi про таємничого "С", а я, якщо вже виникне пiдозра, розберу цього столяра до кiсточок. Бажаю успiху!

- До бiса! - пробурчав у вiдповiдь капiтан i зачинив за собою дверi прокурорського кабiнету.

Замiсть четвертої години, столяр рембуду Бородiй з'явився десь о п'ятiй, чим викликав незадоволення Спiвака. Втiм, слiдчий часу даремно не втрачав. Перебираючи свої записи i мiркуючи над фактами, уже виявленi ним i всiєю оперативно-слiдчою групою, вiн спiвставляв їх, пiдсумовував, намагаючись утворити єдиний суцiльний ланцюжок, який мав дотягтися до невiдомого злочинця. Ланцюжок не ставав єдиним, раз у раз обривався, i окремi ланки його випадали, жодного з пiдозрюваних не можна було вважати убивцею.

Потираючи свiй довгий нiс, погладжуючи худi щоки, - звички, яких нiяк не мiг позбутися, бо не помiчав їх, - Спiвак нiби розкладав пiдозрюваних по трьох поличках.

По-перше, мала чи не мала дана особа достатнi причини, щоб наважитися на злочин, по-друге, чи була в неї реальна можливiсть здiйснити свiй намiр, i, по-третє, чим доведено, якi факти свiдчать, що цей намiр було здiйснено. Радник юстицiї брав данi кожного пiдозрюваного i примiряв до цих трьох визначених ним рамок.

Насамперед племiнницi Людмили Гальчинської - Оксана Гальчинська i Олександра Хоменкова. Спiвак уявив собi цих молодих жiнок, їхнi обличчя, коли сказав їм, що тiтку було убито... Вiн не мiг уявити собi конкретну подiю, картину, як iз викривленим вiд лютi i власного страху обличчям одна або друга жiнка б'є молотком по головi тiтку, яка повернулася спиною.

Але... достатнi причини? Були. Спадщина. Зажилася тiтонька iз своїми дiамантами, а тут нелегкi життєвi проблеми, дiти. I чи не найбiльше у цей час, в кiнцi року, про багатство могла мрiяти Оксана Гальчинська, бо, певно, тiтка сказала, що спадщина переписана на неї.

А чи не могла це вчинити не Оксана, а саме Хоменкова, образившись на тiтку, помщаючись їй? Певно, що нi, - за життя тiтки Олександра ще могла сподiватися на чергову примху старої, коли та раптом перепише заповiт на неї.

Чи мали племiнницi, одна й друга, реальну можливiсть здiйснити такий злочинний намiр? Певно, що мали, - i разом, i кожна окремо. Адже були вхожi до тiтки так само, як, мабуть, i їхнi чоловiки, хоч тiтка не любила i не пускала їх до себе.

Але, головне, якi факти свiдчать, що вони здiйснили такий намiр? Якi докази?

А доказiв у слiдчого не було, хоч оперативники на чолi з капiтаном Андрiйком шукали їх.

Пiдозру на масажистiв оперативно-слiдча група, детально перевiривши їхнє алiбi: i в лiкарнi, i з виїздом на Закарпаття, повнiстю вiдкинула. Нi один, нi другий двадцять другого грудня не могли бути у Людмили Гальчинської. Так само детально допитали майже всiх, чиї адреси, телефони i прiзвища Спiвак i Андрiйко знайшли у записних книжках убитої. Це була нелегка, копiтка робота, але вона дала можливiсть виключити з розшуку i слiдства багатьох зайвих людей, що звужувало напрям дiї i залишало одну-двi версiї, на розглядi яких зосереджувалися усi зусилля.

Тепер, крiм усього, залишалися ще столяр рембуду i невiдомий "С".

Не встиг Спiвак обмiркувати усi пiдходи до цих версiй, як у дверi несмiливо постукали. Стук був тихий, але, певно, людини, яка знала дещо про дверi. Вiдвiдувач стукав не у площину дверей, на якi було набито ледерин, а по одвiрку, i радник, здогадався, що це прийшов столяр.

- Увiйдiть! - гукнув вiн. Дверi повiльно прочинилися.

- Ага, нарештi! - гримнув Спiвак, чим, певно, налякав Бородiя, який зупинився, не зачиняючи за собою дверей i мнучи у дверях шапку. Обличчя його, повне, з трохи лапатим носом, досить зморшкувате як на порiвняно нестарi роки, трохи брезкле, як у п'яничок, було збентежене.

- Ви мене викликали? - спитав, витягаючи з кишенi пальта зiбгану повiстку.

- Ви - Бородiй?

Той кивнув.

- Проходьте ось сюди. Сiдайте. Можете роздягтися.

Столяр обережно сiв на один iз стiльцiв навпроти слiдчого, на другий поклав шапку, пригладив долонею чуб, але роздягатися вiдмовився.

- Ви знаєте, чому вас викликали до прокуратури?

- Нi, не знаю.

- Гаразд. Напишемо протокол. - Спiвак узяв ручку. - Ваше прiзвище, iм'я та по батьковi!.. - Заповнивши анкету, радник юстицiї промовив: - Я, слiдчий прокуратури Спiвак, буду допитувати вас як свiдка у справi вбивства Гальчинської Людмили Йосипiвни.

Бородiй витрiщився на слiдчого. Обличчя його не почервонiло, не взялося плямами, а стало якимсь суцiль сизим, аж наче чорним, i на ньому виразно видiлилися голубi, як у дитини, очi.

- Та ви що! - нарештi спромiгся видушити з себе столяр. - Я її не вбивав, боронь боже!