Кривавий блиск алмазiв (на украинском языке)

-- Вона зрадiла вам як давньому друговi, - майже добродушним тоном вкинув у розмову капiтан. - Пам'ятаєте, як вона скрикнула, коли вiдчинила дверi; "Як давно я тебе не бачила!" Ви що, пiсля вiд'їзду з Києва вперше завiтали до неї?

Славов нарештi пiдвiв голову. По його обличчю стiкали сльози. Вiн тихо схлипував, i весь його вигляд, особливо обличчя, був жалюгiдним. Чепурнi кущики вусикiв пiд носом ще дужче посилювали це враження.

Схлипування переходили в ридання. Андрiйко, не виявивши в кабiнетi води, послав по неї лейтенанта...

Стукаючи зубами об стiнки склянки, хормейстер випив води.

- Я не можу зараз говорити. Менi тяжко говорити... Я втомився...

- Гаразд, зробимо перерву у нашiй розмовi, - погодився капiтан, вiдчуваючи, що поки вони iз Задорожним ще не знайшли у Сочi вагомих доказiв проти Славова, хоч iнтуїтивно вiдчували, що саме тут зрештою знайдуть.

Славова, обшукавши, вiдвели у камеру попереднього ув'язнення, а капiтан i Задорожний вирiшили пiти десь попоїсти.

...Пiсля того, як Славова привели знову до кабiнету для допиту i капiтан разом iз Задорожним стали повторювати у рiзних варiацiях свої запитання, на якi пiдозрюваний або вiдповiдав ухильно, або зовсiм не реагував, мовби вони не його стосувалися, чим дратував Задорожного, пролунав дзвоник вiд чергової по мiськвiддiлу. У камерi, де щойно тримали Славова, знайшли дiамантовi сережки, схованi за трубами батареї центрального опалення.

- Принесiть їх сюди, складемо акт, - розпорядився Андрiйко.

Сережки поклали на стiл, i серед тишi, що запанувала у кiмнатi, було чути тiльки тяжкий подих Славова, i чи не найпромовистiшими були самi дiаманти, що, наповнюючи повiтря бризками свiтла, смiялися, плакали i наче попереджали людей, щоб не чiпали їх, бо в них таїться некерована сила добра i зла.

Про те, що це були цiнностi Гальчинської, капiтан не мав жодного сумнiву. Вони цiлком спiвпадали з описом прикрас, якi носила убита жiнка. Згодом це пiдтвердить експертиза, але тим часом Андрiйко був переконаний у своєму висновку.

Тiльки одне вiн спитав у хормейстера:

- Де ви ховали їх?

Було дивним, що пiд час обшуку їх не знайшли.

- Це не мої, - похмуро вiдповiв Славов.

- Вiктор Iванович, - з нотками декору в голосi промовив капiтан, - адже я попередив, що тiльки чесне визнання може полегшити... Крiм вас, нiкого у цiй камерi сьогоднi не було. Проведемо експертизу i встановимо, що знято їх з убитої, що ви тодi скажете?..

- Ну, мої, - роздратовано буркнув хормейстер - Нехай i мої. То що? Купив для своєї коханки. Тому й никав, як ви сказали, бiля ювелiрних скупок. Мої, не Гальчинської...

- А як ви їх сховали при обшуку?

- У носовичку. Коли витирав пiт.

Андрiйко мало не крякнув, згадавши, що це вiн дозволив хормейстеру користатися носовичком. Але тепер пiсля знахiдки дiамантових сережок остаточно переконався, що вiн на правильному шляху.

Пiсля другого допиту Славова Андрiйко звернувся до прокурора за постановою про обшук у хормейстера в готелi. Обшук, який капiтан iз Задорожним та мiсцевими колегами провели у номерi Славова, дав очiкуванi результати. Капiтан Андрiйко, уражений тим, що зумiв хормейстер сховати вiд нього у носовичку сережки, був особливо ретельний. Вiн нишпорив по усiх закутках примiщення сам, обдивився особистi речi хормейстера, вистукав чемодан, помiтивши пiдшиту внутрiшню обшивку "дипломата", одiрвав її, хоч Славов, який був присутнiй при обшуку, категорично протестував проти цього. Але доскiпливiсть i рiшучiсть капiтана дала свої наслiдки: за обшивкою було сховано два перснi з алмазами i великий рубiн на золотому ланцюжку. Речi, якi зi слiв Шумейкової i племiнниць Гальчинської, належали убитiй.

Пiсля того, як капiтан iз гнiвним виразом на обличчi показав зблiдлому хормейстеру свою знахiдку, той повнiстю скис.

Капiтан був задоволений своєю знахiдкою, але обшуку не припиняв. Вiн шукав перстень з найбiльшим дiамантом, який Гальчинська iз Шумейковою не змогли оцiнити у Києвi i за оцiнкою якого треба було їхати до Москви.

Андрiйко знов i знов усе мацав i перемацував у номерi, попросив у працiвника готелю драбину i з неї оглядав верх шафи, шукаючи будь-якої щiлини, проглянув карнизи i лiплення, вкритi шаром пилу.

Час минав, а спiтнiлий капiтан не вгамовувався, вiд напруження i лазiння на драбинi у залитiй пiвденним сонцем кiмнатi вiн розпалився, обличчя почервонiло, i рубець на щоцi загрозливо побагровiв. Всi втомилися, навiть Задорожний, який припинив розшуки, сiв до столу i став писати протокол обшуку. Понятi теж втратили iнтерес до пошукiв i посiдали бiля столу, розглядаючи гарнi дорогi прикраси, якi лежали перед ними.

Зрештою капiтан злiз iз драбини i пiдступив до Славова. який, здавалось, байдуже, з вiдстороненим, порожнiм поглядом сидiв на лiжку.

- Ви знаєте, що я iще шукаю?! - сердито спитав його каштан.

Славов мовчки знизав плечима.

- Не знаєте?! - ще суворiше промовив Андрiйко. - Де перстень з великим дiамантом, який ви здерли з руки убитої? Де вiн, питаю я вас!

Хормейстер вiдвiв провинний погляд убiк, його серповидне лице, здавалося, ще дужче замкнулося в собi.