Кривавий блиск алмазiв (на украинском языке)

- Так, так... - погоджувався Коваль, чекаючи дальших мiркувань Адамадзе i вже здогадуючись, куди той веде. - Маєте рацiю, Антоне Нодаровичу... Та чи була в нього така сховка у чужому, окупованому мiстi?

- Гадаю, була. Ймовiрно, у коханки, Люцiї.

- Тобто Людмили Гальчинської?

- Так.

Запала пауза. Кожний iз спiвбесiдникiв обмiрковував почуте.

- Ото я й хотiв вночi перевiрити її квартиру. Та не встиг. Ви перешкодили.

- Так, так... - мимоволi погладив Коваль свою голову, хоч гулi на нiй уже не було.

- Втiм, якби й знайшов, дiло пусте! Тепер я знаю, що нема в мене часу багатiти. Нащо тепер менi все... - сумно закiнчив Адамадзе. Пiсля нової паузи у розмовi вiн раптом спитав:

- Уже знайшли, хто її вбив?

- Нiбито.

- Шкода, - блиснув очима грузин.

Полковник не зрозумiв старого.

- Це збирався зробити я! - жорстко мовив Адамадзе. - Пiсля визволення Києва вона вмить перекинулася до нової влади i навела на мене енкаведистiв. Ми зустрiлися з нею на площi Калiнiна, де стратили гестапiвцiв, i це стерво упiзнало мене. Через кiлька днiв я вже стояв перед судом... Десять рокiв! Тепер - як десять днiв... а тодi! Я рвався з таборiв, щоб знайти i забрати у неї коштовностi, утiкав, набрав ще десятку... Вона й гауптштурмфюрера, певно, виказала... Вiн, можливо, затримався у Києвi за наказом начальства, замiтав слiди. Проте не виключено, що головним для нього було забрати у Люцiї, якщо ховав у неї, цi мiльйони. I не встиг. Упiймався, хоч був дуже обережний. Як кажуть, жаднiсть фраєра згубила! Втiм, - сумно додав старий, - i мене так само... Якщо не секрет, хто її вбив?

- Заарештовано одного чоловiка, але суду ще не було.

- Обшук у неї робили? - пожвавився Адамадзе.

- Звичайно.

- I знайшли коштовностi?

- Кiлька дрiбничок. Обручки, сережки. За них її i вбили.

- Кiлька дрiбничок? - недовiрливо перепитав старий грузин. - Там має бути велика залiзна коробка, повна коштовностей, а не якiсь сережки... Цiлком можливо, це в неї з iншого джерела, коли вже мiлiцiя коробки не знайшла, - розчаровано мовив Адамадзе. - Гауптштурмфюрер грабував де тiльки мiг - багатих євреїв, крамницi. А можливо, мiркував далi вголос старий, - Раух подарував їй обручки iз скарбу, не вiдкриваючи всiєї таємницi, а коробку десь iнде переховав... Або, може, таки примудрився вiдправити в Нiмеччину... Та хоч би як, а мене все це тепер не обходить... Шкодую тiльки, що нещасна Росiя втратила... У мене, чорт забирай, тепер iнша проблема, де закопають, - раптом мало не вигукнув зло Адамадзе, - чи й не закопають, а порiжуть на шматки колишнього князя студенти-медики...

- Я ще сам поцiкавлюсь висновками медикiв, - спробував заспокоїти старого Коваль. - Ви в iсторiї хвороби, певно, не все прочитали як слiд.

- Ет, - махнув рукою Адамадзе, - як спiвається у пiснi, "уже не изменить нам курс корабля...". Я вам ще одну заспiваю, табiрну. Сам поклав там на музику слова якогось поета, теж зека, на прiзвище, здається, Домовитов... - Старий знову потягся за гiтарою i, похиливши голову, тихо заспiвав:

"Знаю я, далеко нас загонят... Где-то в тундре, в жестокий мороз без молитвы меня похоронят у корявых, застывших берез. И никто не разыщет могилы, никогда не узнает о ней. Только ветер протяжный и стылый будет выть над могилой моей, только горькие листья березки будут падать, как слезы с ветвей..."

Адамадзе раптом припинив спiв i розридався. Коваль налив йому води, але старий вiдмахнувся.

- Я втомився, полковнику, дуже втомився, я хворий, - пробурмотiв, схлипуючи, вiн. - Залиште мене, прошу... Я вас дуже прошу...

Коваль глянув на мокре вiд слiз, жовте, як лимон, обличчя Адамадзе, пiдвiвся i тихо вийшов з кiмнати... Через кiлька хвилин вiн покинув цю юдоль суму i спогадiв...

21

Капiтана Андрiйка Коваль застав у кабiнетi в доброму гуморi. На колегiї його похвалили за чiткi оперативнi дiї i дiзнання у справi вбивства колишньої спiвачки Гальчинської, про яке багато говорили в мiстi.

- Отакi дiла, - похвалився капiтан. - Вашими молитвами, вашою наукою i допомогою користуємось.

Полковниковi не хотiлося псувати настрiй начальниковi карного розшуку, i вiн вiдмовився вiд свого задуму розповiсти Андрiйковi про Адамадзе. Адже капiтан хоч i вийшов на старого грузина, проте не зацiкавився ним як слiд i не "розробив" його. Натомiсть Дмитро Iванович поздоровив капiтана i побажав йому й надалi так чiтко, оперативно розкривати трагедiї i знаходити винуватцiв. I нехай не бiльшає, а меншає таких тяжких i сумних пригод у мiстi.

- А воно ж усе бiльшає, - зiтхнув Андрiйко. - Два нерозкритих убивства ще висять в мене ось тут! - Капiтан поплескав себе по потилицi. - За Гальчинську - Славова похвалили, навiть вiдзначили цiнним подарунком, а за цi два накрутили хвоста.

- Остапе Володимировичу, - змiнив тему розмови Коваль. - А де ключi вiд квартири Гальчинської? Ви ще не передали їх у жек? Адже цi ключi, певно, не речовий доказ i до справи ви їх не приєднали.

- Нi, - вiдповiв капiтан. - Але чого ви, Дмитре Iвановичу, знову, - Андрiйко хотiв сказати "за рибу грошi", але стримався, - за Гальчинську. З нею покiнчено.