Кривавий меридіан, або Вечірня заграва на заході

Кормак Маккарті Кривавий меридіан, або Вечірня заграва на заході

Видання, з якого зроблено переклад:

McCarthy С. Blood Meridian: Or the Evening Redness in the West. — New York: Vintage, 1992.

Переклад з англійської: Максим Нестелєєв

Редагування: Богдана Романцова

Коректура: Юлія Колеснікова

Дизайн та верстка: Ігор Дунець

Кормак Маккарті

Кривавий меридіан, або Вечірня заграва на заході. — К.: Темпора, 2023. — 524 с.

ISBN 978-617-569-613-2

ISBN 978-617-569-613-2

© 1985 by Cormac McCarthy

© Максим Нестелєєв, переклад, післямова, 2023

© Темпора, 2023

Зміст

- 11 -

Кривавий меридіан,

або Вечірня заграва на заході

- 503 -

Танцювати, не танцювати, танцювати знову

Максим Нестелєєв

Автор вдячний Фонду Ліндгерста, Меморіальному фонду Джона Саймона Ґуґґенгайма, а також фонду Джона Д. і Кетрін Т. Макартур. Він також прагне висловити своє захоплення Альбертом Ерскіном, який залишається його редактором упродовж двадцяти років.

Ваші ідеї жахливі, а душі полохливі. Ваші вияви жалю і жорстокості — безглузді, неспокійні вчинки, нібито непереборні. І зрештою, ви дедалі більше боїтеся крові. Крові і часу.

Поль Валері

Не варто думати, що життя темряви занурене в страждання і губиться ніби в зажурі. Зажури немає. Бо журба — це те, що поглинає смерть, а смерть і вмирання якраз і є життям темряви.

Якоб Беме

Також Кларк, який очолював торішню експедицію в Афарський регіон на півночі Ефіопії, і його колега з Каліфорнійського університету в Берклі Тім Д. Вайт заявили, що під час повторного дослідження трьохсоттисячолітнього викопного черепа, знайденого в тій самій місцевості раніше, виявлено ознаки того, що його скальпували.

«Юма Дейлі Сан», 13 червня 1982 року

КРИВАВИЙ МЕРИДІАН, або ВЕЧІРНЯ ЗАГРАВА НА ЗАХОДІ

I

Дитинство у Теннессі — Втеча з дому — Новий Орлеан — Сутички — Поранення — До Ґалвестона — Накоґдочес — Преподобний Ґрін — Суддя Голден — Буча з бійкою — Тоудвайн — Підпал заїзду — Втеча.

Ось дитя. Бліде, тонке, у розідраній сорочці з тонкої тканини. Підтримує вогонь на кухні. За вікном лежать чорні зорані поля з клаптями снігу і ще чорніші ліси, де знаходить притулок остання нечисленна зграя вовків. Його рід знаний як дроворуби і водоноси[1], але насправді батько в нього шкільний учитель. Він лежить п’яний, бубонить під ніс вірші поетів, чиї імена нині забуто. Хлопець скоцюбився біля вогнища і спостерігає за ним.

Ніч твого народження. У тридцять третьому році. Леоніди, так їх називали. Боже, як сипали зірки. Я видивлявся чорноту, дірки у небесах. І Ківш пробито[2].

Мати, що померла чотирнадцять років тому, таки виносила під серцем створіння, що зрештою і звело її зі світу. Батько ніколи не згадує її імені, дитя його і не знає. На цьому світі у нього ще є сестра, якої він уже ніколи не побачить. Він спостерігає, блідий і немитий. Він не вміє ані читати, ані писати, і десь углибині у ньому визріває смак до безглуздого насильства. Уся історія — в цьому образі: дитя, батько чоловіка[3].

У чотирнадцять він тікає з дому. Не бачити йому вже крижаної кухні у передсвітанковій імлі. Ані дров, ані балій. Він мандрує на захід аж до Мемфіса, самотній кочовик на пласкому пасторальному ландшафті. На полях — чорношкірі, довготелесі, згорблені, а їхні павучі пальці — на коробочках бавовни. Муки в затіненому саду[4]. На тлі сонячних постатей, що поступово блякнуть і рухаються паперовим обрієм у повільних сутінках. Темний і самотній хлібороб, що йде за мулом і бороною залитою дощем низиною в бік ночі.