Кривавий меридіан, або Вечірня заграва на заході

Малюк пропрацював на цій роботі кілька місяців, а потім пішов без попередження. Він подорожував з місця на місце. Не уникав товариства інших чоловіків. До нього ставилися з певного шаною, як до людини, яка для свого віку спізнала в житті забагато. Натоді він уже придбав коня і револьвер, а також дещо з елементарного спорядження. Він працював на різних роботах. У таборі золотошукачів він знайшов біблію і носив цю книгу із собою, хоча не міг прочитати в ній ані слова. Він ходив у темному вбогому одязі, тому дехто сприймав його як проповідника, але він не свідчив ні про що, ні про теперішнє, ні про прийдешнє, і найменше серед усіх людей малюк скидався на проповідника. Він мандрував у віддалені місцини, спраглі вістей, де в ті непевні часи виголошували тости за прихід до влади вже скинутих правителів і віншували коронацію королів, які вбиті лежали у могилах. Але він не приносив звісток навіть про такі фізичні події, і хоча в тій глушині звикли зупинятися й обмінюватися новинами з кожним стрічним мандрівником, малюк, здавалося, подорожував узагалі без новин, начебто діяння цього світу були для нього надто злочинними, щоб ними ділитися, чи, може, надто тривіальними.

Він бачив, як чоловіків убивали за допомогою пістолетів, ножів та мотузок, він бачив жінок, за яких билися на смерть, а вони оцінювали себе в два долари. Він бачив кораблі з країни Китай, пришвартовані в маленьких гаванях, він бачив тюки чаю, шовку та прянощів, що їх мечами розрубували жовті чоловічки, які говорили ніби по-котячому. На безлюдному березі, де стрімкі скелі колисали темне і буркотливе море, він бачив, як ширяли грифи, проти їхніх розпростертих крил усі дрібніші птахи видавалися карликовими, а орли, які кричали нижче, більше скидалися на крячок чи пісочників. Він бачив, як ставили на карту і програвали купи золота, що і капелюхом не накриєш, бачив, як ведмедів і левів відпускали в ями битися з биками до загину, він двічі бував у Сан-Франциско і двічі бачив, як палає місто, і ніколи не повертав назад, коли їхав верхи по дорозі на південь, де цілу ніч силует міста горів на тлі неба, а потім ще раз бачив вогонь у темних водах моря, в якому дельфіни переверталися у полум’ї, бачив пожежу й біля озера крізь стовбури, що палали і падали, і чув крики блукальців. Він так більше ніколи й не побачив колишнього священника. А от про суддю чутки ширилися всюди.

Навесні свого двадцять восьмого року життя він разом з іншими вирушив у пустелю на схід, ставши одним із п’яти найнятих провідників для групи людей, що поверталися через дику місцевість до своїх домівок, до яких було йти пів континенту. Після семи днів дороги з узбережжя він покинув їх біля колодязя в пустелі. То був гурт подорожніх, які поверталися додому, чоловіки та жінки, уже запилюжені і втомлені мандрами.

Він скерував свого коня на північ до кам’янистих гір, що тонкою смугою простяглися попід краєм неба, і поскакав по зірках під ним і по сонцю над ним. Такої землі він ніколи раніше не бачив, і тут не було ані стежки у гори, ані стежки звідти. І все-таки у найглибшій твердині цих скель він зустрів людей, які, здавалося, не могли витримати мовчання світу.

Вперше він побачив їх, коли вони в сутінках сунули рівниною серед квітів фук’єрії, що горіли в останньому світлі дня, як рогаті канделябри. їх очолював pitero[262], який грав на очеретинці, за ним під звуки бубнів і matracas[263] ішла процесія оголених до пояса чоловіків у чорних накидках з капюшонами, одні шмагали себе батогами із плетеної юки, інші несли на спинах великі жмути кактусів чолья, ще одного смикали за мотузку в різні боки його товариші, а чоловік у білому вбранні з капюшоном тягнув на плечах важкий дерев’яний хрест. Ішли босоніж, залишаючи за собою на скелі кривавий слід, а за ними їхала грубо збита бідка, в якій сидів вирізьблений дерев’яний скелет, що торохкотів, напружено тримаючи перед собою лук і стрілу. У візку ще була купа каміння, тому він важко котився по скелях, тягнули його чоловіки, до чиїх голів і щиколоток були прив’язані мотузки, далі була ціла делегація жінок, які стискали у руках маленькі пустельні квіти, палаючі смолоскипи із сотолу чи простацькі ліхтарі з продірявлених бляшанок.

Ця невгамовна секта повільно перетнула місцевість під кручею, на якій стояв спостерігач, і далі прокладала собі дорогу через горбистий конус кам’янистого осипу, вимитого з тіснини над ними, вони лементували, грали на сопілках й брязкали, коли проходили між гранітними стінами до верхньої долини, а далі зникли в сутінках, які насувались, наче вісники якогось невимовного лиха, лишаючи на камені криваві відбитки ніг.