Криза сучасного світу

Водночас дивовижною видається швидкість, з якою середньовічну цивілізацію піддали повному забуттю; вже у XVII столітті люди не мали жодного уявлення про те, якою була ця епоха, а пам’ятки тієї доби втратили усяку інтелектуальну та навіть естетичну цінність для них; тож ми можемо судити про масштаб змін у ментальності, що відбувся за такий короткий термін. Ми не станемо досліджувати тут причини — безумовно надзвичайно складні — котрі призвели до таких радикальних змін, що здається, самі вони не могли відбутись спонтанно, без втручання спрямовувальної волі, справжня природа якої, найімовірніше, залишиться загадкою[31]; в цьому відношенні є доволі дивні обставини — популяризація та презентація під виглядом відкриттів деяких речей, що були відомі надзвичайно довгий час, знання яких, втім, не ставало публічним надбанням, адже існували побоювання, що негативні наслідки подібного розголошення можуть переважити його позитивні сторони[32]. Також малоймовірно, що легенда, котра перетворила середньовіччя на епоху темряви, невігластва і варварства[33], та справжня фальсифікація історії, якій потурали наші сучасники, могли виникнути та ствердитись без наявності попереднього плану; однак ми не будемо далі заглиблюватись у це питання, оскільки неважливо, в який спосіб протікали ці процеси, адже наша істинна мета наразі — простеження їх результатів.

Є слово, яке стало популярним в епоху Відродження та яке від початку містило всю програму сучасної цивілізації — це слово «гуманізм». Його суть фактично полягала у зведенні всього до співмірності людині та ігноруванні всякого вищого принципу, що було, символічною мовою, поворотом від небес під приводом підкорення землі; греки, приклад яких намагалися наслідувати, ніколи не заходили так далеко в цьому напрямку, навіть у періоди найбільшого їх інтелектуального занепаду проблеми утилітарного характеру ніколи не були для них першочерговими, свідками чого ми є сьогодні. «Гуманізм» став першою формою того, що проявилося згодом сучасним «секуляризмом». Через бажання звести все до людини як самоцілі сучасна цивілізація вступила на шлях послідовної деградації, людина націлилася виключно на задоволення потреб, властивих матеріальній стороні її природи, й ця мета була досить ілюзорною, оскільки у цей спосіб твориться більше штучних потреб, аніж можливо задовольнити[34].

Чи прямуватиме сучасний світ до самого кінця цим роковим шляхом, або ж у справу втрутиться нове відновлення, як було із занепадом греко-римського світу, котре завадить йому спуститися на дно цієї безодні? Здається, зупинка на півдорозі малоймовірна, і, згідно з усіма вказівками традиційних доктрин, ми дійсно вступили до заключної фази калі-юґи, до найтемнішого періоду «темного віку», стану розпаду, вихід із якого може відбутись тільки внаслідок катаклізму, оскільки звичайного відновлення вже недостатньо, нині ж є потреба у повній реновації[35]. Безладдя і збентеження панують у всіх сферах; вони вже досягли небаченого раніше рівня і тепер загрожують вийти за межі Заходу та поширитися на решту світу. Нам добре відомо, що їх тріумф не може бути інакшим від минущого, але масштаби дійства натякають на те, що ця криза буде найгострішою з-поміж усіх, які людство переживало протягом поточного циклу. Хіба ми ще не досягли згаданої у священних книгах Індії жахливої епохи, в якій «всі касти[36] будуть змішані, й більше не буде самої сім’ї»? Досить озирнутись навкруги, аби переконатися, що саме це відбувається сьогодні, й відмітити повсюди глибоку деградацію, котру Євангеліє кличе «гидотою спустошення». Нам не слід применшувати серйозність ситуації; треба розглядати її як таку без оптимізму, але й без зайвого песимізму, оскільки, як ми вже зазначали, кінець старого світу стане початком світу нового.

Тепер постає питання: в чому полягає сенс періоду, в якому ми живемо? Насправді, якими б ненормальними не виглядали сучасні обставини, взяті самі по собі вони, втім, приречені віднайти дорогу назад, до загального порядку речей, того порядку, котрий, згідно з далекосхідною формулою, є сумою всіх безладів; наша епоха, якою би складною і тривожною вона не була, повинна нарівні з іншими мати своє законне місце в загальному людському розвитку, і вже сам факт, що традиційні доктрини зуміли її передбачити, слугує достатнім підтвердженням цього. Все сказане нами щодо загального руху циклу прояву, який прямує шляхом матеріалізації, що прогресує, дає нам вичерпне пояснення такого стану речей і демонструє, що ненормальність та невпорядкованість, які відкриваються під одним із кутів зору, лише випливають із закону, що відкривається перед вищим та більш всеохопним способом бачення. Також додамо, що, як і будь-яка зміна стану, перехід від циклу до циклу може відбуватися тільки у темряві; таким є черговий вагомий закон із численними способами застосування, докладніший розгляд якого, однак, змусив би нас надто віддалитись від предмета[37].