Криза сучасного світу

Найдивовижнішим є те, що руху та змін дійсно шукають заради них же самих, а не задля досягнення певної мети, до якої вони могли би привести; цей факт є безпосереднім результатом поглинання людських можливостей зовнішніми діями, на минущий характер яких ми тільки-но вказали. Тут знову натрапляємо на розчинення[72], але вже під іншим кутом та на більш вираженій стадії: це, так би мовити, схильність до миттєвості[73], що має за свою межу стан чистого дисбалансу, котрий, якби його можливо було досягнути, збігся би з остаточним розпадом цього світу; й це ще одна з найбільш яскравих ознак останнього періоду калі-юґи.

Те саме можна простежити й у сфері науки: дослідження заради самих досліджень тут проводяться частіше, ніж задля часткових та фрагментарних результатів, яких вони досягають; тут ми спостерігаємо все швидше чергування необґрунтованих теорій і гіпотез, котрі, тільки-но вибудувані, руйнуються, щоби бути витісненими своїми наступниками, які протримаються ще менше, справжній хаос, посеред якого марно прагнути відшукати елементи усталеного знання, а не страхітливого нагромадження фактів та подробиць, котрі нездатні довести чи означити бодай щось. Ми, звісно, маємо на увазі умоглядну науку, оскільки вона й досі існує; що ж стосується прикладної сфери, тут, навпаки, є неспростовні результати, тому що їх застосування перебуває у безпосередньому зв’язку з матеріальною сферою, єдиною сферою, в якій сучасна людина може похизуватись справжньою першістю. Тож слід очікувати, що відкриття, а точніше, механічні та промислові винаходи, продовжать свій розвиток та примножуватимуться все швидшими темпами до кінця нинішнього віку; і хтозна, чи не стануть вони, зважаючи на загрозу деструкції, яку несуть у собі, одними з головних чинників завершальної катастрофи, якщо справа дійде до тієї стадії, в якій уникнути її буде вже неможливо?

У будь-якому разі ми відчуваємо загалом, що поточна ситуація позбавлена всякої стабільності; та в той час, як деякі люди відчувають навислу загрозу та намагаються протидіяти їй, більшість наших сучасників віддаються цьому безладу, в якому вони вбачають зовнішній прояв власної ментальності. Адже дійсно існує точна відповідність між світом, у якому всі речі, здається, перебувають у стані чистого «становлення», де більше немає місця для незмінного та сталого, та душевним станом людей, котрі прагнуть звести всю реальність до того самого «становлення», що передбачає зречення істинного знання та самих його об’єктів, якими є трансцендентні та універсальні принципи. Можна рушити й далі: це негація всього реального знання, навіть відносного, оскільки, як ми вже продемонстрували це вище, відносне є неінтелігібельним та неможливим без абсолюту, випадковість без необхідності, зміна без сталості, а множинність без єдності; «релятивізм» сам по собі містить протиріччя, адже ми повинні будемо прийти до логічного заперечення самого існування змін, якщо захочемо звести все до мінливості; врешті-решт, саме таким був сенс знаменитих аргументів Зенона Елейського[74]. Не бажаючи перебільшувати, ми повинні зауважити, подібні теорії не є виключною прерогативою сучасності; деякі приклади можуть бути віднайдені в грецькій філософії, й випадок Геракліта із його «все тече, все змінюється»[75] найвідоміший серед її представників; саме це й спонукало елеатів ступити на шлях боротьби з подібними концепціями, так само, як і з атомістами, шляхом свого роду доведення до абсурду. Щось подібне можна знайти навіть у самій Індії, хоча, звичайно, в іншому, нефілософському контексті; деякі буддійські школи насправді також демонстрували схожий характер, оскільки однією з його основоположних тез було «розкладання — це доля всіх речей»[76]. Однак подібні теорії були лише винятками, й такі повстання проти традиційного духу, які траплялися час від часу протягом усього перебігу калі-юґи, насправді не мали широкого впливу[77]; новим же фактом є узагальнення подібних концепцій, яке ми можемо спостерігати на сучасному Заході.

Варто також зазначити, що під впливом новітньої ідеї «прогресу» «філософія становлення» сьогодні набула форми, яка ніколи не траплялася раніше: цю форму з усіма її різновидами можна загалом означити як «еволюціонізм»[78]. Ми не станемо повторювати тут те, що вже було сказане з цього приводу в іншому місці[79]; лише нагадаємо, що будь-яка концепція, яка не допускає нічого, крім світу «становлення», обов’язково є концепцією «натуралістичною», що передбачає формальне заперечення всього, що пролягає поза межами природи, тобто метафізичної сфери, що є територією незмінних та вічних принципів. Говорячи про антиметафізичні теорії, варто також вказати на те, що Берґсонова ідея «чистої тривалості»[80] є точним відповідником ідеї розчинення, про яку ми згадували вище; вдавана інтуїція, що має справу з нескінченним потоком чуттєвих речей, не тільки не може бути інструментом для набуття якогось знання, але є насправді розчиненням усякого можливого знання.