Криза сучасного світу

Оскільки ми повели розмову про «експерименталізм», слід скористатися цією можливістю, щоби відповісти на одне запитання, котре може виникнути з цього приводу: чому експериментальні науки в сучасній цивілізації отримали таке поширення, якого вони не мали за будь-якої іншої? Причина криється в тому, що ці науки пов’язані з чуттєвим та матеріальним світом і є придатними для безпосереднього практичного застосування; їх розвиток, що крокує пліч-о-пліч із тим, що ми б охоче окреслили як «поклоніння фактам», корелює із особливими сучасними тенденціями, в той час як, з іншого боку, попередні епохи не могли відшукати достатніх приводів для власної зацікавленості у цьому та, відповідно, для нехтування знаннями вищого порядку. Треба розуміти, що ми не маємо жодного наміру проголошувати нелегітимність будь-якого пізнання, нехай навіть нижчого порядку; нелегітимним є лише зловживання, яке має місце, коли такі речі поглинають усю людську діяльність, що ми й спостерігаємо сьогодні. Можна навіть збагнути, що в нормальній цивілізації науки, які ґрунтуються на експериментальних методах, так само прив’язані до принципів, що дає змогу їм оволодіти реальною умоглядною цінністю; той факт, що цього не відбулось, свідчить, що увага спрямовувалась у зворотний бік, а також, що навіть у контексті досліджень чуттєвого світу традиційні свідчення давали змогу провадити їх успішніше, зважаючи на відмінні позиції та покладаючись на інші методи.

Вище ми зауважували, що однією з характерних ознак нашої епохи є експлуатація всього, що раніше відкидалося як надто малозначуще та не варте уваги[96], котре, однак, повинно було розвинутись наприкінці циклу, оскільки ці речі посідали своє місце серед комплексу можливостей, покликаних явити себе. Так, зокрема, сталося і з експериментальними науками, що виринули останніми століттями. Є сучасні науки, які в буквальному сенсі є «залишками» давніх наук, справжнє розуміння яких втрачене: найвульгарніші частини останніх, ізолювавши себе та відокремившись від решти складників під час занепаду, піддалися грубій матеріалізації, а згодом склали підґрунтя для абсолютно інакшого розвитку, що корелює із сучасними тенденціями та приводить до створення наук, які насправді позбавлені схожості з попередниками. Тож неправильні твердження, згідно з якими, наприклад, астрологія та алхімія стали відповідно сучасними астрономією та хімією, хоча, з позиції історичності, тут усе ж є частка істини, що повністю збігається з вищесказаним: якщо нова наука фактично виходить із попередньої, то ми спостерігаємо не «еволюцію» чи «прогрес», як зазвичай стверджується, а навпаки, радше виродження; але це потребує ще додаткових роз’яснень.

Передовсім слід зауважити, що приписувати відмінні значення словам «астрологія» та «астрономія» почали порівняно нещодавно: для стародавніх греків ці два слова були синонімічними та використовувались для означення єдиної сфери. Так, на перший погляд може здатись, що ми маємо справу з тим самим поділом шляхом «спеціалізації», котра постала між тим, що першопочатково було виключно частинами єдиної науки; однак тут є особливість, котра полягає у тому, що в той час як одна з цих частин, що представляла найбільш матеріальний бік розглядуваної науки, й надалі самостійно розвивалася, інша, своєю чергою, повністю зникла. Щоправда, сьогодні ми не знаємо, якою була давня астрологія, адже навіть ті, хто намагався відтворити її, приходили виключно до творення відвертих підробок, жадаючи зробити її еквівалентом сучасної експериментальної науки через втручання статистики та обчислення вірогідності; науки, чиї вихідні позиції жодним чином не наближені до поглядів античності та середньовіччя. Інші ж зосереджувались виключно на відродженні «мистецтва ворожіння», яке справді існувало раніше, але водночас вийшло з астрології у процесі її зникнення та в кращому разі розглядалось як найгірше її застосування, негідне пильної уваги, як це і досі можна побачити у випадку східних цивілізацій.