Криза сучасного світу

Випадок хімії, можливо, є ще показовішим і характернішим; тим більше, сучасне невігластво щодо алхімії є таким самим потужним, як і щодо астрології. Істинна алхімія була сутнісно наукою про космологічний порядок, утім, відкритою й для вжитку на людському рівні, як аналогія з «макрокосмом» та «мікрокосмом»; крім того, вона була спеціально створеною для уможливлення переходу до царини чисто духовної, що додавало її вченням символічної цінності та вищої значущості й робило її однією з найбільш цілісних «традиційних наук». Сучасну хімію породила не алхімія, до якої вона не має жодного стосунку; в цьому винна деформація та справжнє викривлення — в прямому сенсі цього слова викривлення, котре, можливо, ще в середні віки породив брак розуміння з боку тих, хто був неспроможний проникнути в істинний сенс символів і сприйняв усе буквально, вважаючи, що річ в операціях із матерією, та приступивши до хаотичних експериментів. Саме такі люди, яких справжні алхіміки іронічно називали «суфлерами» або «спалювачами вугілля», й були насправді попередниками сучасних хіміків; саме так сучасна наука постає з уламків давніх наук, із матеріалів, які останні відкидають та залишають невігласам та «профанам». Додамо, що так звані реноватори алхімії, котрі трапляються поміж наших сучасників, тільки подовжують існування цього викривлення, а їхні дослідження такі далекі від традиційної алхімії, як вищезгадані сучасні астрологи від астрологів давнини; саме тому ми можемо повноправно стверджувати, що «традиційні науки» Заходу дійсно втрачені для сучасників[97].

Ми обмежимося цими двома прикладами, хоча неважко було би навести і безліч інших, позичених із різних сфер, кожен з яких демонстрував би ознаки того самого виродження. Отже, ми могли би показати, що психологія в її сьогоднішньому розумінні, яке передбачає дослідження психічних явищ як таких, є природним продуктом англосаксонського емпіризму й духу XVIII століття, а відповідний їй підхід представлявся таким незначним для древніх, що, випадково натрапивши на нього, вони ніколи б не подумали заснувати на ньому спеціальну науку, оскільки всі теоретичні елементи, які в його випадку мають принаймні якусь цінність, містилися в доктринах незрівнянно вищого порядку[98]. В іншій сфері можна також продемонструвати, що сучасна математика є лише, так би мовити, оболонкою, «екзотеричною» стороною піфагорійської математики; давня ідея чисел стала абсолютно незрозумілою для сучасного населення, оскільки тут зник вищий шар науки, котрий надавав їй, разом із традиційним характером, справжньої інтелектуальної цінності; цей випадок можна порівняти з випадком астрології. Ми не станемо перераховувати тут усі науки, адже це було би доволі втомливим заняттям; вважаємо, що сказаного досить для розуміння природи змін, котрим сучасна наука завдячує своєю появою та які є повною протилежністю «прогресу», що виявляється справжнім регресом інтелекту; тепер ми повернемось до загальних міркувань щодо ролі «традиційних наук» та наук сучасних, і глибокої розбіжності їх цілей.

Відповідно до традиції, будь-яка наука представляє інтерес не так сама собою, як продовження або відгалуження доктрини, чия найбільш істотна частина належить до сфери чистої метафізики[99]. Справді, якщо кожна наука залишається легітимною, доки вона посідає належне місце згідно з її внутрішньою природою, легко зрозуміти, що для власника знання вищого порядку нижчі знання неминуче втрачають більшу частину інтересу. Такі знання залишаються цінними виключно як функція знання вищого, тобто, по-перше, лише тією мірою, якою вони здатні відобразити це знання у сфері відносного, по-друге, привести до самого цього знання, якому не можна дати зникнути з поля зору та пасти жертвою більш чи менш випадкових міркувань. Це дві ролі, які виконують «традиційні науки»: з одного боку, як додатки до доктрини, вони дають зв’язати воєдино всі рівні реальності та інтегрувати їх до єдності тотального синтезу; з іншого — принаймні для деяких, та зважаючи на їхні схильності, вони стають підготовчим етапом до здобуття вищого знання, свого роду маршрутом до нього, й водночас, згідно з їх місцем в ієрархії на відповідних рівнях реальності, ці науки утворюють немов численні сходи, якими можна піднятися до вищого рівня чистої інтелектуальності[100]. Цілком очевидно, що сучасна наука ніяк не здатна брати на себе жодну з цих ролей; тому вона є лише «профанною наукою», тоді як «традиційні науки», завдяки їхньому зв’язку з метафізичними принципами, є дійсними складниками єдиної «сакральної науки».