Криза сучасного світу

Тепер ми повинні також попередити тих, кому — завдяки своїй здатності до вищого розуміння, якщо не самому ступеню знання, якого вони фактично досягли — здається, судилося стати елементами очікуваної нами еліти. Нема жодних сумнівів у тому, що сучасний дух, який є воістину «диявольським» у всіх значеннях цього слова, робить усе можливе, щоби ці нині ізольовані та розсіяні елементи не змогли досягти згуртованості, необхідної для реального впливу на загальну ментальність; тому нехай ті, хто вже більш чи менш повно усвідомлює мету, на досягнення якої повинні спрямовуватись усі їхні зусилля, не дають труднощам, якими би вони не були, збити себе зі шляху. Тим же, хто ще не досяг точки, в якій непогрішиме спрямування більше не дасть зійти з істинного шляху, завжди слід остерігатись найнебезпечніших відхилень; тому потрібна найбільша обережність, можливо, навіть доведена до рівня недовірливості, оскільки ворог, який і досі остаточно не переможений, здатний приймати різні форми, подекуди навіть найбільш несподівані[184]. Може трапитися, що люди, які вважають, що їм вдалось вислизнути з-під панування сучасного «матеріалізму», поглинаються речами, котрі, хоча й можуть здаватися його противниками, насправді належать до того ж порядку; тому, з огляду на спосіб думання західних людей, варто особливо застерігати їх від потягу, котрий вони можуть відчувати до деякою мірою екстраординарних «феноменів»; звідси й походить більша частина «неоспіритуалістичної» омани, й слід очікувати, що ця загроза тільки поглиблюватиметься, оскільки темні сили, які підтримують стан сучасного безладдя, вбачають у ній один зі своїх найдієвіших засобів впливу. Можливо навіть, що вже не такою далекою є та епоха, про яку йдеться в євангелічному пророцтві, котре ми вже згадували: «Бо постануть христи неправдиві, і неправдиві пророки, і будуть чинити великі ознаки та чуда, що звели б, коли б можна, і вибраних»[185]. «Вибраними»[186] тут, як вказує саме слово, є ті, хто входять до складу «еліти», зрозумілої в усій повноті її істинного значення. Дозволимо собі зауважити з цього приводу, що це і є причиною, чому ми й надалі тримаємося самого терміна «еліта», незважаючи на всі зловживання ним у «профанному» світі; вони, з огляду на досягнуту ними внутрішню «реалізацію», більше не можуть спокушатись, але залишаються ще й ті, хто, маючи в собі лише можливість знання, є тільки «покликаними», і саме тому Євангеліє проголошує: «Бо багато покликаних, та вибраних мало»[187]. Ми вступаємо у період, коли особливо складно буде «відрізнити кукіль від пшениці»[188], аби виконати те, що теологи називають «розрізненням духів»[189] — і все це з причини проявів безладдя, які лише посилюються та множаться, а також через брак істинного знання у тих, чия звична функція повинна передбачати вказування шляху іншим, та котрі надто часто сьогодні є лише «сліпими проводирями»[190]. Ми побачимо, чи корисними будуть діалектичні тонкощі за таких обставин та чи вистачить «філософії», нехай навіть найкращої з можливих, аби зупинити вивільнення «пекельних сил»; це знову ж таки ілюзія, якої слід остерігатися, оскільки надто численними є люди, котрі, не знаючи чистої інтелектуальності, уявляють собі звичайне філософське знання, яке й у найсприятливішому випадку ледве може вважатися навіть блідою тінню істинного знання, здатного виправити все та провести реорганізацію сучасної ментальності, так само як існують і ті, хто вважає, що сучасна наука здатна відшукати у собі можливість піднестися до вищих істин, у той час як сама вона засновується саме на запереченні цих істин. Усі ці ілюзії лягають в основу слабкості; безліч зусиль марно витрачаються на них, і тому численні охочі протидіяти сучасному духу знесилюються, оскільки, не знайшовши основних принципів, без яких усі дії будуть абсолютно марними, вони дають заволікти себе у глухі кути, з яких уже не можуть вийти.

Люди, яким вдасться подолати всі перешкоди й ворожість середовища, що протистоїть усій духовності, безсумнівно, будуть нечисленними; але, знову ж таки, важить зовсім не кількість, адже тут ми перебуваємо у сфері, закони якої разюче відрізняються від законів матерії. Тож немає причин для відчаю; і якби навіть не було жодної надії на досягнення відчутного результату ще до того, як сучасний світ зануриться в якусь катастрофу, в будь-якому разі це не стало би вагомою причиною для того, щоб не братися до роботи, значущість якої сягає далеко за межі поточної епохи. Схильні впадати у відчай мають усвідомлювати, що ніщо з того, що було зроблено у цій сфері, не може бути втраченим, що безладдя, омана і темрява можуть превалювати тільки у зовнішніх проявах і лише тимчасово, та що всі часткові та минущі дисбаланси обов’язково сприяють великій тотальній рівновазі, й ніщо не спроможне зрештою превалювати над силою істини; їхнім девізом повинна стати формула, що раніше вже була прийнята деякими ініціативними організаціями Заходу:

Vincit omnia Veritas[191]