Квентін Дорвард

— Час минає, — сказав Дорвард, — коли ти бажаєш щось сказати, кажи, бо тобі вже пора згадати про свою душу.

— Про яку душу? — бридко сміючися, спитав Хайреддін. — Невже ти гадаєш, що двадцятирічну проказу можна вилікувати за хвилину? Коли б у мене навіть і була душа, то вона, починаючи від моїх десяти, може ще й менших років, зазнала стількох лих, що мені потрібен був би цілий місяць, щоб перелічити всі свої злочини, та ще один, щоб висповідатися в них перед попом. А коли б мені дали такий довгий час, то, можеш вірити мені, я б використав його далеко краще.

— Закоренілий злочинцю, не кощунствуй! — вигукнув Дорвард водночас із жахом та співчуттям. — Кажи, що тобі від мене треба, і я покину тебе напризволяще.

— Я хочу просити в тебе однієї ласки, — відповів Хайреддін. — Але я, маю намір купити її в тебе, бо ваше плем'я, незважаючи на свою вдавану милосердність, нічого не віддав задарма.

— Я б відповів тобі на це: пропади ти з твоїми подарунками, коли б ти не стояв однією ногою в могилі, — заперечив Квентін. — Кажи, що тобі треба, і залиш собі подарунки: вони не принесуть мені добра. Я не забув про твої колишні послуги.

— А я теж щиро полюбив тебе за те, що ти зробив там, на березі Шеру, — сказав циган, — і бажав допомогти тобі одружитися з багатою. Ти носив її кольори, тому я й помилився… А, крім того, мені здалося, що Амеліна з її рухомим майном була б для твоїх порожніх кишень краща, ніж та молоденька куріпка з її старим Бракемонтським гніздом, яке підчепив Карл в свої пазури і навряд чи випустить.

— Час минає, нещасний, — сказав Квентін. — У них уже терпець увірвався.

— Дай їм ще десять гульденів за десять зайвих хвилин, — запропонував злочинець, який, подібно до більшості людей в його становищі, незважаючи на всю свою твердість, намагався якнайдовше зволікати фатальну хвилину. — Повторюю, ти на цьому не програєш.

— Ну, старайся принаймні краще використати ці короткі хвилини, які я купую для тебе, — сказав Квентін і пішов знову до катів підкупити їх.

Коли справу було влагоджено, Хайреддін сказав:

— Так, запевняю тебе, я бажав тобі добра, і, мабуть, Амеліна була б для тебе доброю і вигідною жінкою. Вона поладила навіть з таким чоловіком, як Арденський Вепр, хоч його спосіб залицятися не дуже делікатний, і тепер хазяйнує в його свинарні так, немов усе життя харчувалася жолудями.

— Облиш свої грубі й недоречні жарти, — розсердився Квентін, — або, кажу тобі, я піду геть.

— Маєш рацію, — промовив Хайреддін, помовчавши, — треба вміти мужньо зустрічати неминуче. Отже, знай, я з'явився сюди в цьому клятому вбранні, сподіваючись одержати велику нагороду від де ля Марка і ще більшу від короля Людовіка; з'явився не для того тільки, щоб передати Карпові виклик, який ти чув, але щоб виказати королю важливу таємницю.

— Ти страшенно рискував своїм життя, — зауважив Дорвард.

— Зате мені добре заплатили… Що ж робити, я програв, — зітхнув циган. — Де ля Марк ще раніш намагався встановити зносини з Людовіком через посередництво Марти. Але, здається, їй пощастило тільки домогтися побачення з астрологом, якому вона й розповіла все, що відбулося під час нашої подорожі і потім у Шонвальді. Проте навряд чи ці відомості дійдуть до Людовіка інакше, як у вигляді пророкувань. Тепер вислухай мою таємницю. Вона важливіша за все, що могла переказати Марта. Гійом де ля Марк зібрав за мурами Льєжа численне й могутнє військо і щодня побільшує його, не шкодуючи для цього скарбів старого попа. Але він не має наміру рискувати, вступаючи в бій у відкритому полі з бургундським військом і ще менш витримуючи облогу в напівзруйнованому місті. Його плани ось які: він чекатиме, поки Карл Бургундський з'явиться під мурами Льєжа, дасть йому змогу отаборитися, а вночі зробить вилазку і нападе на нього з усіма своїми силами. Частина його війська буде одягнена у французьку форму і кинеться вперед з військовим кличем: «Франція! Святий Людовік! Дені-Монжуа!» — немовби в місті був великий французький загін, присланий на допомогу бунтівникам. Усе це неминуче спричиниться до замішання в лавах бургундців, і коли тільки Людовік із своєю гвардією схоче йому допомогти, Арденський Вепр не має сумніву, що йому пощастить розбити бургундську армію. Ось яка моя таємниця. Переказую її тобі. Сприяй цьому або стань на перешкоді. Продай її королю Людовіку або герцогові Карлу, рятуй або винищуй кого тобі буде завгодно, мені все одно, я жалкую тільки, що не можу висадити їх усіх у повітря, використавши цю таємницю як порохову міну.

— Це справді дуже велика таємниця, — сказав Квентін, одразу зрозумівши, як легко було б викликати національну ворожнечу у війську, що складалося з бургундців і французів.

— Авжеж, дуже важлива, — повторив Хайреддін. — А тепер, коли вже ти її знаєш, ти, мабуть, бажав би втекти звідси й покинути мене, не виконавши того прохання, за яке я тобі вже сплатив…

— Кажи, що бажаєш? — сказав Квентін. — Я даю тобі слово виконати все, що тільки в моїх силах.