Квентін Дорвард

— Отже, Олів'є, ваші чудові плани тануть, як сніг від подуву південного вітру! Я молюся Амбренській богоматері, щоб вони не обвалилися на наші голови, як ті снігові лавини, про які швейцарці розповідають стільки дивовижного.

— Дуже прикро, але я чув, що не все гаразд, сір, — відповів Олів'є.

— Не все гаразд? — вигукнув Людовік, схопившись ї швидко походжаючи вздовж галереї. — Кепські справи, чоловіче, такі погані, що гірше й бути не може. І все через твої нерозсудливі романтичні поради, нібито тільки я мушу стати заступником ображених графинь! Бургундія озброюється й готова укласти спілку з Англією. А Едуард, якому тепер немає чого робити вдома, поведе на нас своє багатотисячне військо через ці прокляті ворота Кале. Кожного нарізно я ще, може, зумів би приборкати лестощами або й подолати, але коли вони з'єднаються, коли з'єднаються… А тут ще зрада цього підлого Сен-Поля!.. А все через тебе, Олів'є. Це ж ти порадив мені дати притулок цим жінкам і скористатися з послуг того проклятого цигана, щоб відіслати листи до їхніх васалів.

— Володарю, — сказав Олів'є, — ви знаєте мої міркування. Володіння графині лежать поміж кордонами Бургундії й Фландрії, Її замок майже неприступний, її права на сусідні землі, коли їх підтримувати силою зброї, можуть завдати чимало неприємностей Бургундії. Треба тільки, щоб ця дама одружилася з кимсь, хто був би другом Франції.

— Це так, це спокуслива принада, — сказав король, — і коли б пощастило приховати її перебування в нас, то ми б влаштували шлюб для цієї багатої спадкоємиці, вигідний тільки для Франції. Але цей проклятий циган. Ну як ти міг довірити таку важливу справу цьому невірному псу й поганцю?

— Будьте ласкаві, — сказав Олів'є, — пригадайте, що ваша милість звірилася на нього далеко більш, ніж я радив. Він, мабуть, сумлінно викопав би доручення цих дам, передавши листа родичеві графині, до вона просила обороняти її замок і обіцяла незабаром подати допомогу. Але ви, ваша величність, забажали випробувати його пророчий дар, і таким чином він дізнався про таємниці, які були варті того, щоб виказати їх герцогові Карлу.

— Мені соромно, мені соромно, — промовив Людовік. — Однак, Олів'є, кажуть, що це поганське плем'я походить від мудрих халдейці[127], які на рівнинах Сенаару[128] опанували мистецтво вичитувати майбутнє з зірок.

Добре знаючи, що король, незважаючи на всю свою гостроту розуму й проникливість, дуже вірив різним ворожбитам, астрологам, віщунам і всіляким представникам окультної[129] науки, в якій вважав знавцем і себе самого, Олів'є не насмілився сперечатися з ним. Він тільки зауважив, що той циган був поганий пророк для самого себе, бо інакше він не повернувся б до Тура, знаючи, що його там чекає шибениця.

— Часто буває, що люди, обдаровані пророчим знанням, — відповів Людовік дуже серйозно, — неспроможні передбачити події, які стосуються їх самих.

— З дозволу вашої величності, — заперечив його радник, — це однаково, що людина з свічкою в руці бачить навколишні предмети, а своєї власної руки не може розгледіти.

— Але він не може бачити свого власного обличчя при світлі, хоч бачить обличчя інших, — відказав Людовік. — Цей приклад найкраще пояснює все. Та не про це зараз іде мова. Циган дістав по заслузі, і земля йому пухом. А от ці дами… Їхня присутність може викликати війну не тільки з Бургундією, бо ми дали їм притулок, але й порушити мої наміри щодо власної родини. Мій простодушний кузен Орлеанський уже встиг помітити цю красуню, і я передбачаю, що це зробить його менш поступливим у питанні про одруження з Жанною.

— Ваша величність, — відповів йому радник, — можете відіслати цих дам де Круа назад до Бургундії й помиритися з герцогом. Звичайно, багато хто казатиме, що це безчесний вчинок, але коли потрібні жертви…

— Коли наш інтерес вимагає жертви, Олів'є, я не вагаючись принесу її, — відповів король. — Я старий досвідчений лосось і не проковтну гачок з принадою тільки через те, що він оздоблений пером під назвою «честь». Але гірше втрати честі те, що ми, повернувши цих дам до Бургундії, позбавимося багатьох переваг і вигод, що, власне, і змусило нас дати їм притулок. Було б прикро пропустити нагоду посадити друга Франції і ворога Бургундії в самому центрі володінь герцога, так близько від заколотних міст Фландрії. Ні, Олів'є, я не можу відмовитися од цих переваг, які дасть нам шлюб цієї дівчини з другом нашого власного дому.

— Ваша величність, — сказав Олів'є після хвилини роздумування, — може, подарувати її руку справді відданому вам другові, який узяв би всю провину на себе, але таємно служив би вашій величності. А ви для людського ока могли б зректися його.