Квітка Цісик

Її голос був дуже схожий на голос скрипки, звучання якої передалось від батька-скрипаля. Надзвичайний оперний тембр. Рідкісне колоратурне сопрано — найвищий і найбільш рухливий жіночий голос. Колоратурним він називається тому, що легко виконує різні вокальні партії — колоратури, а тонкий орнамент мелодії чудово передає казковий образ. Характер звучання колоратурного сопрано дозволяє створювати пустотливі, примхливі образи, такі як Людмили у «Руслані і Людмилі» (Глінка, Церлін), Джильди у опері «Ріголетто», (Дж. Верді), Розіна у «Севільському цирульнику» (Дж. Россіні). Часто колоратурному сопрано доручають партії казкових персонажів — Царівни-лебеді в «Казці про царя Салтана» Римського-Корсакова. Шемаханської цариці в його ж «Золотому півнику». Іноді великою кількістю колоратурних прикрас композитор хоче наблизити звучання голосу до тембру інструменту, підкреслити його холодний блиск. Цим засобом скористався Моцарт, створюючи образ злої чарівниці — цариці Ночі в опері «Чарівна флейта». Так, ім’я Квітки Цісик знаходиться у списку найвизначніших сопрано поруч з Марією Каллас, Монсеррат Кабальє, Луції Попп, Чечілії Бартолі, Беверлі Сіллс, Джоан Сазерленд, Рене Флемінг, Анни Нетребко, Барбари Бонней, Бірґіт Нільссон, Сари Брайтман, Діани Дамрау, Кірстен Флагстад, Соломії Крушельницької, Людмили Маковецької, Лоріна МакКенніт, Рене Флемінг.

Українці називають такий голос внутрішнім, що йде з серця, з глибини душі. Квітка Цісик володіла технікою, властивого народній традиції карпатського регіону — «білим голосом». «Такий голос, таку манеру виконання можна почути в карпатських селах. Переважно жінки виконують так фольклорні пісні. Білий голос йде з глибини... Коли Квітка була дівчам, мій батько, а її вуйко запрошував її в наш маленький домик в горах... Коли вони бували в лісі, батько навчав її співати білим голосом. І вони обоє майже годину співали цим білим голосом... вони до втоми кричали у лісі. Не випадково в Італії існують приватні школи співу, які ведуть колись уславлені оперні співаки, де ота методика «викричатись» є дуже поширеною і дає позитивні результати для відкриття власного голосу», — пригадувала Христина Лев, внучка Василя Лева. «Квітка співала так званим «білим голосом», що є своєрідною манерою жіночого фольклорного співу, яку можна почути в карпатських селах. Таким «білим голосом» співають в Україні всі жінки. Варто тільки послухати їх спів. Це той голос, яким співає Ніна Матвієнко і який утверджений нею в нашому співочому мистецтві. Так званий «білий голос», який чомусь так дивує американців, є нічим іншим як звичайним народним голосом, природа і манера якого складалась в нашого народу довгі століття», — відзначає Р. Горак у книзі «Журавлі відлетіли».

Неповторне поєднання робило голос вокалістки воістину унікальною знахідкою для оперної сцени. Але їй не судилося зробити кар’єру оперної прими. «Я побачила, що можу легко змінювати музичний стиль. Потім я вступила у музичну консерваторію в Нью-Йорку. Навчалася вокалу і думала, що буду оперною співачкою. Але зацікавилась іншим фахом. Це — такий «студіо-сингінг». Співання у різних студіях для реклами або для композиторів», — розповідала співачка. Кейсі з легкістю експериментувала зі стилями — від джазу до класики. І мала неабиякий успіх як у виконанні популярних пісень, так і в оперному співі.