Квітка Цісик

На 1970 рік, як стверджує повідомлення газети «Український щотижневик» № 115 від 19 червня 1971 року, Квітка Цісик уже мала кілька записаних власних пісень. Які це були пісні і де записані, на жаль, невідомо. Перша видана платівка та початок професійної студійної вокальної кар’єри для Квітки припав на 1970 (1972) рік, коли була записана лімітована платівка під назвою «Irena Biskup Orchestra And Singers — «Ivanku» and other favorite songs of young ukrainians» («Оркестр та пісні під керівництвом Ірени Біскуп — «Іванку» та інші улюблені пісні молодих українців)», на якій Квітка виконала кілька народних і пластових пісень. Назву цьому запису дала популярна в ті часи закарпатська пісня, у якій дівчина жартівливо звертається до свого хлопця, аби він купив їй рум’янку, «бим ся рум’янила, бим ся рум’янила, як піду до танку». Саме ці записи можна вважати одними з перших самостійних вокальних робіт майбутньої співачки. Відкривалась платівка Квітки Цісик піснею «Гори5, гори5» (гори — тут від слова «горіти»), яку на обкладинці чогось назвали «Gari, gari» (popular scout song). Це популярна тогочасна пластунська пісня про те, як молодь ваблять мандри. Взагалі, через особливості української мови, назви пісень українською не завжди перекладались на англійську, тому доводилось дещо видозмінювати оригінальну назву в процесі перекладу, щоб передати англомовному слухачу правильний лейтмотив. Наступною була пісня «Іванку» (англ. «Ivanku» (folk song from the Lemko region Ukraine)), яка виконувалася українською та англійською мовами, за нею «Дощова весна» (англ. «Spring in the rain» (BVM)), українська народна пісня «Пливе човен» (англ. «My Love is returning» (Ukrainian folk song)), народна пісня «Ой верше мій, верше» (англ. «My high mountain» (Ukrainian folk song)) — про дівочий смуток дівчини, що виходить заміж і знає, які гаразди її ждуть в чужій хаті. Кому має поскаржитись, як не тим верхам, вкритим смереками... Це була одна сторона платівки. Друга відкривалась «Циганочкою» (англ. «Tsyhanochka» (gypsy love of mine)), популярною в ті часи піснею, яку любили співати гості в доброму настрої на весіллі. За нею були «Карі очі, чорні брови» (англ. «Unforgettable brown eyes» (Ukrainian folk song)), «Тихо, тихо Дунай воду несе» (англ. «Gently flows the Danube» (Ukrainian folksong)). Наступною у переліку була пісня «Трембіта» (англ. «Trembita» (BVM), (Carpathian shepherd’s horn)) та «Золотий лист» (англ. «Come away» (BVM)/ «Golden leaf» — Ukrainian lyrics by Irena Biskup) — ліричний речитатив, який читав під музику Володимир Старосольський, представлений як «Valdimir». Закінчувалась платівка сумною українською піснею, що стала народною, хоч належить вона Юрію Федьковичу, — «Заграй ми, цигане старий» (англ. Play old gypsy, play» (Ukrainian folk song)), яку неможливо слухати без хвилювання... «Квітку ми знали трохи раніше, ніж всі інші шанувальники... Знайомство з Квіткою у мене почалось десь у 1970-х роках з вінілової платівки «Іванку», яку нам передали з далекої Америки. До Львова цю платівку Квітки привезла двоюрідна тітка мого тата — Олеся. Тоді вдома ми мали велику радіолу, на якій могли програвати платівку. На обкладинці була зображена молоденька дівчина з довгим волоссям, яка підкидала листочки. Вочевидь, десь у горах... На пластинці був промовистий напис: «Улюблені пісні молодих американців». Квітка співала там двома мовами: куплет українською, куплет англійською. Власне з цієї пластинки ми довідалися, що була така організація, як «Пласт»... Ми любили слухати її пісні. Тато завжди говорив: «Слухайте, бо то співає ваша цьоця!». Але ж тоді Америка була для України така далека, як космос. І такою ж далекою була для нашої родини і сама Квітка. Там були пісні, яких немає у жодному альбомі, — «Циганочка» двома мовами, «Карі очі, чорні брови», пісня пластунів... А ще пісня «Гори, гори, життя прекраснеє», в якій є чудові слова «Я люблю волю, простір, далечінь, бо я бурлак з далеких поколінь». Знаю, що пластуни дуже любили цю пісню. Якби її хтось співав в ті роки в Галичині, то мав би проблеми... Так заочно я й познайомилася з Квіткою... Була вражена чистотою і дзвінкістю голосу молодої на той час дівчини. Пригадую, батьки наказували нам вмикати радіолу і слухати платівку «тітки з Америки» дуже тихо — слова деяких пісень могли здатись тодішній радянській владі провокаційними... Будучи малими дітьми, ми добре пам’ятали, що співати тих пісень на вулиці не можна, бо батьків посадять у тюрму. Навіть не зізнавались, що маємо родину в Америці, щоб нас не зарахували до ворогів Радянського Союзу» — згадувала в інтерв’ю племінниця Марта Качмар-Цісик.