Квітка Цісик

У неї була мрія записати ще один альбом з українськими піснями (колискові для сина), приїхати з концертами на історичну батьківщину, навіть всупереч своєму страху перед великою аудиторією (вона завжди залишалася камерною, студійною співачкою або співачкою бек-вокалу). «Я б дуже хотіла, і ми вже почали говорити, щоб приїхати з концертом в Україну. Я планую концерт в Україні. Мій чоловік мені на вушко вже нашіптує, що вже час на третю плиту (альбом), — розповіла в інтерв’ю Олександру Горностаю Квітка Цісик. — Я думала, може, записати плиту колискових пісень. Хоча, я ще не знаю. Може, це буде плита модерних пісень із України». Але цьому не судилося втілитися в життя. Спочатку через велику зайнятість, потім через невиліковну хворобу...

Розділ п’ятнадцятий. Кохання. Родина. Особистість

Кохання надихає на великі справи, і воно ж заважає їх здійснювати.

О. Дюма

Особисте життя Квітки Цісик, як і у більшості публічних особистостей, завжди залишалось таємницею, оскільки співачка максимально намагалась вберегти себе та своїх близьких від надокучливих репортерів з їх «неприємними» запитаннями. Якщо загальновідомим є факт того, що вона двічі виходила заміж, то будь-які інші подробиці щодо її особистого життя практично відсутні. Співачка ніколи не робила гучних заяв, намагалась уникати будь-яких скандалів, не виходила заміж з, такою характерною для музичної індустрії, метою розпіарення, її почуття йшли від виплеканого матір’ю її щирого українського серця та ніжної душі. Тому й тепло кохання Квітку ніжило і зігрівало усе її досить коротке життя. Незвичне і незрозуміле, але одночасно надзвичайно тепле і полум’яне почуття прийшло до юної троянди, як це часто буває, у підлітковому віці.

«Вона перебувала в “Пласті” від новацтва, тобто з 6—7 років, — розповідає пластун Тарас Зень, син Лідії Цісик-Зень, троюрідної сестри співачки. — Квітка була у “Пласті” приблизно до 17 років, тоді помер батько і доводилось заробляти на життя». Володимир Цісик помер від інсульту в 1971 році, коли Квітці було сімнадцять.

Вона — надзвичайно товариська, весела та із великою жагою до життя і до музики. Вона — керівник гурту “Соловейки”, співом яких зачаровувались усі пластуни. Саме її найбільше вирізняли зі співочого гурту пластунок. Таборове життя — це і романтика мандрівок, туристичних походів з ночівлями серед прекрасної природи, це і спів біля вогнища, це і перші закоханості двох юних підліткових сердець, це і перші, ще далеко не пристрасні, але такі ніжні та теплі поцілунки.

Кохання — це завжди щось особливе, але коли мова йде про перше кохання — це ще більш особливо, щось зовсім інше. У її ніжному та відкритому серці народжується щось нове, ще до нині невідоме. Це було схоже на звук, виголошений у мікрофон, у сто разів посилений потоком емоцій, щастя, страху і відчаю. Богом даний. Богдан. Здавалось це назавжди, навічно. “Ми разом із Квіткою були на таборах — влітку та взимку, — пригадує Мирон Спольський, пластун, канадієць українського по­ходження. — Всі знали: у Квітки та Богдана було велике кохання. Вони разом співали, взимку — ганяли на лижах. Квітка, до речі, чудово їздила. Пригадую, коли в перші дні табору нас ділили по групах залежно від того, наскільки хто добре катається, то ми з Квіткою та ще кількома пластунами показували інструктору, що кататись зовсім не вміємо — перевертались, падали, завалили цілу чергу! Одним словом, дуркували». Якщо для закоханих це перші почуття, від яких шаленієш, то для дорослих, батьків — воно часто абсолютно є незрозумілим, несподіваним і невиправним — ірраціональним. Не виключенням, можливо, були і батьки Кейсі, які, пророкуючи своїй доньці велике оперне майбутнє, хотіли зосередити її увагу на музиці та навчанні. «Жаль, що у них не склалось — не пригадаю, але чиїсь батьки були проти — чи її, чи його. Богдан, до речі, теж помер молодим», — пригадував М. Спольський.

Таким драматичним була історія її першого кохання. Для чуйного музичного серця юної Квітослави це була тільки перша спроба осягнути це почуття. Її перше кохання назавжди залишилось у чутливому серці ніжної Квітки незабутнім.